Втрати російських окупантів
965 890

ОСОБОВИЙ СКЛАД

10 792

ТАНКИ

372

ЛІТАКИ

335

ГЕЛІКОПТЕРИ

Ігор Луценко
ІГОР ЛУЦЕНКО

Військовослужбовець, депутат Верховної Ради VIII скликання

Всі матеріали автора
Всі матеріали автора

Сьогодні над Києвом – небо Бахмута. Війна невпинно напирає, наближається то справа, то зліва, то зі сходу робить крок, то з півдня

КАБ прилітає металевим джмелем, як циркулярна пилка, за долю секунди перерізає фон села: мірне рохкання свині в сусідньому сараї, цвірінькання пташиної дрібноти й легенький вітерець над незрілими городами. Вибух – і здригаються будинки, тварини й люди. Село замовкає і слухає, де болить. Село тепер щербате. На місці одної з хат тепер величезна яма, сусіднім скосило стіни до фундаменту. Наступні будинки, можливо, ще житимуть – їм повиносило частково стіни й дахи порозкидало шматтям по всій окрузі. Хоча навряд чи житимуть. Більшість тих, хто позалишався, – люди, котрим сили волі не вистачає переїхати подалі від війни. Чи знайдуть вони сили полагодити рани своїх осель? 

А війна невпинно напирає, наближається то справа, то зліва, то зі сходу робить крок, то з півдня. 

Учора був день Києва. Місто, про яке я писав вірші раніше, ніж про своїх коханих. Але сьогодні над моїм містом – небо Бахмута. Я точно це бачив пару тижнів тому: підняв скло мотоциклетного шолома на світлофорі на бульварі Лесі Українки й усе зрозумів. Я не зможу жити в цій літній ніжності Подолу, у п'янких спокусливих вечорах, у сонних червневих днях, котрі не витверезить жодна комендантська година. Я дитина ще того Подолу, котрий у своїх бурсах і колегіумах вливав у спудеїв не стільки мудрість, скільки непосидючість. 

І йшли вони: хто разом із козаками в походи, а хто – мандрівними дяками чи шукачами нового знання. Іронія моєї з Києвом долі в тому, що, коли я остаточно закохався в це місто і Поділ, я ходив у Могилянку. Але Могилянка була для мене, школяра, ще не alma mater: ходив я туди на секцію якихось бойових мистецтв у спортивну залу на другому поверсі. Економічний бакалаврат був уже потім. І ще пізніше, за дивовижним збігом обставин, я зарився глибоко у ґрунт Подолу. І звідти фонтаном почали бити друзки стародавніх кораблів.

Я зрозумів тоді, що Київ був завжди портовим містом і його портом був Поділ. А чим є порт, аніж владним запрошенням до подорожі?

Джерело: Ihor Lutsenko / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора

Блог відображає винятково думку автора. Редакція не відповідає за зміст і достовірність матеріалів у цьому розділі.
Як читати "ГОРДОН" на тимчасово окупованих територіях Читати