-3 Київ
Отже, дещо поступово нормалізується.
Псевдодержавний стогін на тему "як же він буде вести міжнародні переговори?" поступається місцем нормальній дискусії та критиці смислів.
І тут, говорячи про візит президента Зеленського до Франції, не варто боятися того, що він про щось не домовився з Макроном. Просто Зеленський не є фанатом "заливного стилю" в інформполітиці про те, що в ході візиту "відбулася звірка годинників", а "сторони скоординували плани по зміцненню міжнародної коаліції на підтримку України та розширенню режиму санкцій проти Росії через окупацію Криму і Донбасу".
А немає сумніву, що ще рік тому саме такі результати точно таких переговорів нам у подібних висловах і пояснювали б. І попробував би я не погодитися. Точніше, я пробував, не погоджувався і відразу ставав зрадофілом і тим, хто не розуміє "страшний і таємний план".
А правда проста – так, Україна і партнери на Заході мають розбіжності у поглядах на те, як краще допомогти Україні і як краще стримувати Росію. Так завжди й було. Це результат засадничо різних інтересів. Європі – аби не було гірше (чи аби все виглядало не так погано, як є), а Україні – війна й окуповані території.
Розбіжності ці далеко не вичерпуються темою Ради Європи. Та й тема Ради Європи має зовсім інакше прочитання у нас і кількох країнах Європи, що поділяють нашу позицію (до речі, саме поділяють нашу позицію, а не за огидним у брехливості формулюванням українського агітпропу, "підтримують Україну в цьому питанні").
Не погоджуватися у розмові з другом, від якого залежиш, – це теж майстерність дипломата. Франція і в питанні "Північного потоку – 2" схиляється на бік німецько-російських бізнес-інтересів, а не на сторону України. І в питанні досягнення отут уже спільної мети – повернення Україні окупованих територій Донбасу – ми іноді маємо різне бачення шляхів її досягнення. Правда – вона така. Не завжди гарна і приємна.
До президента Зеленського і його зовнішньополітичної команди маю лише одне питання, чи, краще сказати, коментар – позиція України щодо війни на сході все більше і стилістично, і по суті нагадує те, що говорилося і робилося Порошенком.
Тут варто задуматися над простим, але прикладним питанням – якщо весь час бити молотком по пальцю, то чи зміниться результат? Тобто якщо робити і говорити, як робив і говорив Порошенко, чи варто очікувати інший результат? У тому числі і від зустрічі в нормандському форматі?
Ну і, говорячи про Париж, як не згадати про cherche la femme? Особисто я нічого, крім позитиву, не міг сказати про Марину Порошенко (епізод з "Інтером" не рахується, бо це більше про Петра, а не про Марину Порошенко). Але Олена Зеленська і виглядає, і звучить ще більш переконливо (а хвилювання від самітів незабаром пройде).
Джерело: Bohdan Yaremenko / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
