Ідеальна схема для будь-якого претендента у президенти "проєвропейського табору" – це поділити другий тур із прибічником Москви

Чотири роки ми обговорюємо реванш. Війна зменшила кількість прибічників Кремля, але проросійський порядок денний і далі залишається на плаву. Він маргінальний – його спікери вже не так агітують за Москву, як проти Європи. Але кожна їхня заява викликає бурю обурення. Мир із Росією? Контракти з "Газпромом"? Скасування санкцій? Будь-яка ініціатива проросійського табору викликає питання: чому Українська держава дозволяє адвокатам Кремля і далі займатися політикою? І куди дивляться спецслужби? Але в тому і штука, що кілька відповідей.

З одного боку, Україна – навіть у стані війни – залишається правовою державою. Воєнного стану не вводили. Виборів не скасовували. Презумпція невинуватості нікуди не зникала. З іншого боку, державні інститути в країні традиційно слабкі. Адвокати краще орієнтується за прокурорів. Слідство припускається помилок. Суди корумповані. Будь-яке обвинувачення в державній зраді можна витлумачити як нехтування свобод.

Але є ще й третій чинник, важливість якого теж не варто ігнорувати. Річ у тім, що в межах майбутньої президентської кампанії проросійський кандидат зручний. Причому всім. Ідеальна схема для будь-якого претендента з "проєвропейського табору" – це поділити другий тур із прибічником Москви. Будь-які інші комбінації другого туру прирікають його учасників на складнощі. Тому що йтиметься не про цивілізаційний вибір, а про конкретні маршрути руху. Сперечатися доведеться про цифри й обіцянки. Змагатися харизмою і проникливістю.

А спаринг із проросійським кандидатом перетворює вибори на референдум. На гамлетівське запитання. На билинний камінь, на якому викарбувана все та ж клята історична розвилка. І відмобілізувати обпалене війною суспільство в цій ситуації буде не найскладнішим завданням. Проросійський кандидат – ідеальний спаринг-партнер для всіх. Його вихід у другий тур позбавляє суперника незручних запитань. На тлі адвоката Кремля будь-який конкурент приречений бути меншим злом. Незалежно від його конкурента – реальних мотивів і бекґраунду. "Ми не ангели, просто вони – породження пекла".

Є тільки одне але. Президентські вибори від парламентських відділяє кілька місяців. Хоч хто б переміг у березні 2019-го – до осені "медовий місяць" обивательських очікувань приречений зійти нанівець. До того ж на країну чекає період повернення кредитів і непопулярних рішень. Мобілізація не буває вічною, як і будь-яке емоційне напруження, вона приречена згаснути. І вже восени деморалізований і розгублений виборець знову вирушить на виборчі дільниці.

І може статися так, що зручні андердоги президентської кампанії виявляться цілком реальними претендентами в межах парламентської. До цього часу їхній порядок денний буде яскраво підсвічений. Їхня критика почне лягати на вдячний ґрунт. Відлуння президентського "референдуму" (ми або вони) знайдуть відгук і тут. Закономірне розчарування від благоденства, якого не сталося, після першої кампанії дасть ефект у переддень другої. І ми знову ризикуємо виявити в парламенті живих мерців. Тому що ти можеш виростити голема. Але ти не завжди можеш його контролювати.

Джерело: "Українська правда"