Поклонська, мабуть, за чотири роки так і не зрозуміла, у якій системі відтепер їй доведеться старіти

Кумедно. Наталії Поклонській запропонували скласти депутатський мандат. За те, що не підтримала пенсійної реформи. Тієї самої, якої потім не підтримав сам Путін.

Усе-таки Поклонська – дитя української системи. Тієї самої, у якій вертикалі невисокі, касти умовні, а класовість має ліфти. Це в українському парламенті члени фракції мають запас гнучкості та право на власну думку. А в Думі їм відведена роль дерев'яних солдатів. Бик може поводитися як Юпітер, але це лише образливіше для Юпітера.

Російську політичну систему серед іншого народжувала монополія на гроші. Головне джерело доходу – вуглеводні. Решта – лише поліпи на трубі. У ті часи, коли нафта коштувала мало, Росія вирізнялася багатоголоссям. Щойно держава зосередила ресурс, який подорожчав, у своїх руках – країна почала ходити строєм.

Монополія на гроші дала метастази. У політику та економіку, в ухвалення рішень і визначення майбутнього. Держава стала єдиним джерелом розподілу благ – і почала вимагати відповідної лояльності. Від бюджетників, яким збільшили зарплати і пенсії. Від бізнесу, який годувався з купівельної спроможності. Від чиновників, які отримали корупційні годівниці різної величини.

Можливо, Наталія Поклонська просто не встигла цього зрозуміти. Зрештою, усе своє життя вона провела в країні, яка живе за іншими правилами.

На відміну від Росії, в Україні ніколи не було монополії на гроші. Тут не було єдиної смислоутворювальної сировини – кожен із наявних ресурсів був недостатній, щоб прогодувати всіх і все. У підсумку навколо кожного сформувалася своя фінансово-промислова група. Яка для захисту підконтрольного ресурсу створювала все те, чим пишалася країна.

Політичні партії, різнопланові ЗМІ – усе це виникло завдяки конкуренції українських вертикалей. Яких, на відміну від Росії, було кілька. До того ж майже завжди вони були сильнішими від української держави – і вона не мала можливості увімкнути режим тотального контролю. Навіть за часів Віктора Януковича. Який і сам дуже скоро зметикував, що до чого, і почав створювати власну олігархічну вертикаль.

Унаслідок цього в Україні народжувалася конкуренція. Різні центри впливу боролися за парламент. Створювали медіа. Вели позиційні війни один з одним. Коли вулиця змела Януковича – ці самі ФПГ не дозволили країні впасти в небуття. Просто тому, що в їхніх меркантильних інтересах було збереження країни.

Якби Наталія Поклонська була українським депутатом – її поведінка не викликала б претензій у партійного керівництва. Тому що "тут так заведено". Українське багатоголосся нехай і народжувалося "из сора, не ведая стыда", але за десятиліття стало органічною деталлю політичного життя країни.

Але колишня українська прокурорша, мабуть, за чотири роки так і не зрозуміла, у якій системі відтепер їй доведеться старіти.

Джерело: "Крим.Реалії"

Опубліковано з особистого дозволу автора