Ухвалені до Податкового кодексу зміни – це цифровий совок, а не покращення. Більше немає сенсу бути власником юридичної особи в Україні

Новий закон підвезли – №1210. Тепер точно немає сенсу розвивати бізнес в Україні. Раніше мало сенс юридично бути у країні з розвиненою судовою системою і захистом інтелектуальних прав, а "виробництво", або так званий "основний офіс" тримати в Україні. Це давало змогу створювати робочі місця у себе у країні, водночас нормально захищати свої бізнес-інтереси на міжнародному рівні і якось конкурувати у світі. Податки за цих умов залишалися в Україні, а от інтелектуальну власність можна було "зберігати" у країні, де який-небудь дебільний суддя Вовк із Печерсько-Баришівського суду не зможе відтиснути в тебе все за шматок сала, який йому приніс тупий мусор Василь, якому дали $100 за відкриття кримінальної справи проти твоєї компанії.

Закон вводить в українське законодавство категорію "контрольована іноземна компанія". Це компанія, у якій резидент України:

"– володіє часткою в іноземній юридичній особі у розмірі понад 50%, або

– володіє часткою в іноземній юридичній особі у розмірі понад 10%, за умови, що кілька фізичних осіб та/або юридичних осіб-резидентів України володіють частками в іноземній юридичній особі, розмір яких у сукупності становить понад 50%, або

– окремо або разом з іншими резидентами України, пов'язаними особами здійснює фактичний контроль над іноземною юридичною особою".

Тепер ми маємо подавати інформацію про свою іноземну компанію в українську податкову. Також ми маємо подавати в українську податкову фінансовий звіт нашої компанії в міжнародному форматі одночасно з поданням річної податкової декларації, навіть якщо юрисдикція самої компанії не вимагає складання такого звіту.

Що це означає особисто для мене? Більше немає сенсу бути власником юридичної особи в Україні – є сенс залишити тільки компанії, наприклад, у Польщі чи Естонії. Так само зникає сенс володіти українським паспортом як таким, якщо ви створюєте стартап або працюєте у високотехнологічній сфері, тепер це стає радше тягарем, аніж перевагою. Вас буквально змусять здавати звіти, навіть ті, які не потрібні в іншій країні, де ви ведете бізнес. Це цифровий совок, а не покращення.

Тут процитую Сергія Шельпука, який написав крутий аналіз, із якого я й беру ці цитати і наведені вище: ні для кого не секрет, що в бізнесу в Україні є одна основна проблема, із якої випливають усі інші. Це проблема правосуддя – rule of law. Не відсутність "інвестнянь", державних стартап-фондів та урядових комітетів із розвитку штучного інтелекту, а rule of law. Партнери й інвестори хочуть, щоб їхній внесок у компанію був захищеним. Українське правосуддя не може цього гарантувати.

Саме тому стартапи з українськими засновниками реєструють і знаходять інвестиції в добропорядних, не офшорних юрисдикціях із чинним rule of law: ЄС, Британія, Штати тощо. Тож відтепер кожен із нас має "контрольовану іноземну компанію".

Податкова база – дохід компанії, але податковий агент – фізична особа, резидент України. Таке в українському законодавстві зустрічається вперше і потребує пояснень. На сьогодні, якщо ваша компанія не виплачує дивідендів і реінвестує весь дохід (як це роблять усі стартапи на ранніх стадіях), український резидент однаково має заплатити податок із цього доходу, навіть якщо він не мав із нього жодної копійки.

Тепер про штрафи. За несвоєчасне подання звіту про компанії в українську податкову нам потрібно буде заплатити 4 млн грн штрафу. Неповідомлення про реєстрацію компанії – 2 млн грн. Зверніть увагу, що штрафи накладають на фізичну особу, а не на компанію, а фізична особа відповідає за зобов'язаннями всім своїм майном.

У сухому залишку маємо сумну картину. Якщо досі засновники українських стартапів могли жити в Україні і будувати компанію, зареєстровану в Польщі, Німеччині, Британії чи США, то відтепер це стане набагато складніше і набагато ризикованіше. Раніше ми могли будувати бізнес там, де були умови для бізнесу, і водночас фізично перебувати в Україні, розвивати спільноту і брати участь у будівництві країни. Тепер український засновник – чинник ризику для компанії, а стартап – чинник ризику для українського засновника. Одночасно з вибором юрисдикції для нового бізнесу, засновники вибиратимуть і країну, у яку вони поїдуть відразу ж після реєстрації компанії.

Джерело: Никита Кныш / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора