-3 Київ
Назустріч Першотравню, або Чому я потомствений антирадянщик
Грішним ділом на свята вирішив узятися за ремонт стільців, який, як запеклий прокрастінатор, я відкладав до останнього як міг.
Довелося викручувати шурупи, "зроблені в СРСР", які через дрібність шліца ні вкрутити, ні викрутити неможливо.
Але для СРСР це ніколи не було проблемою – у ті часи шурупи забивали молотком, особливо не заморочуючись усілякими викрутками. Тому і про глибину шліців теж ніхто не дбав – молотку шліци на головці шурупа – не перешкода.
По суті, шуруп для радянської людини – той самий цвях, але з нарізкою, яка тільки заважає забити його з одного удару.
У трудах праведних, думаючи про всяки різьби, я згадую винний прес свого діда. Його було зроблено на основі дубової рами, у якій обертався теж дубовий дерев'яний гвинт: справжні витвори мистецтва з огляду на те, що це все було зроблено в 19-му столітті й переходило від батька до сина.
У верхній частині рами, яка була, пам'ятаю, заввишки сантиметрів 40 і така сама завширшки, було прорізано різьблення, куди входив дубовий гвинт завтовшки 12–15 сантиметрів, який тиснув на прес.
І все це чудово працювало кожної осені, коли треба було давити нове вино з перебродженого сусла.
Коли після Другої світової війни в Молдові остаточно утвердилася радянська влада, мій дід не мав наміру вступати в колгосп, куди всіх заможних землеробів зганяли.
У діда колгосп відібрав усю його родючу землю, зокрема виноградники і сад волоських горіхів, а замість цього виділив землю, таку саму за площею, але на глиняних і піщаних кар'єрах, де в принципі нічого не росло.
Дід запріг своїх коней, поїхав до Кишинева, записався на прийом до ЦК Компартії МРСР і за кілька днів мав аудієнцію в одного з помічників головного молдавського партійця того часу.
За словами діда, він запитав його:
– Весь цей розгардіяш із "радянською владою" надовго?
Партієць пояснив дідові, що відтепер так воно і буде, тому нехай, мовляв, дід їде додому і вступає до колгоспу.
До колгоспу мій дід, треба віддати йому належне, так і не вступив, хоча землі йому, звісно, ніхто не повернув. У нього навколо будинку залишалася приблизно половина гектара, які, знаючи вдачу мого діда, колгосп зачепити не смів. Із цього півгектара землі він і жив до кінця своїх днів.
І ось я, потомствений антирадянщик, який ніколи своїх поглядів не приховував, раптом одразу ж після краху СРСР усвідомлюю, що доблесні комуністи не тільки не стали на захист свого ладу, а просто дружними рядами рвонули в ті самі капіталістичні країни, що "гниють".
У мене прикладів цих "доблесних комуністів", які, підібгавши хвіст, терміново виїхали, хоч лопатою греби, та й у кожного, хто читає ці рядки, упевнений, теж.
Тепер стає зрозумілою проблема радянських шурупів. Комуністи і не збиралися ними користуватися – вони вже тоді змащували лижі на від'їзд.
Вивезення шахрайнею із пост-СРСРії капіталу, дружин, дітей, собачок і всього іншого – тільки підтверджує мої тези.
Мій дід, на відміну від них, свої гвинти, як і життя, власне, будував фундаментально.
Саме тому я залишаюся упоротим антирадянщиком, чого і вам щиро бажаю.
Джерело: Eugene Platon / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
