+2 Київ
Події, що відбулись у Росії в неділю, є за своєю суттю безпрецедентними для країни. З однієї простої причини: масовість і широта того, що відбувалося. Це приблизно сто тисяч людей не на Болотній площі в Москві, а в містах по всій Росії. Протести простяглися через дюжину часових поясів.
Оскільки Росія є неоднорідною країною за різними показниками, враховуючи фактори відстані та відсутності доріг, вона дуже роз'єднана і за економічними показниками. Люди в Южно-Сахалінську не мають практично нічого спільного з людьми у Санкт-Петербурзі. А жителі Хабаровська мають мало спільного з москвичами. Однак заклик вийти на протести проник у душі людей по всій країні. Такого в пострадянській Росії ніколи не було.
Другий фактор унікальності подій полягає в тому, що серед протестувальників ми спостерігали суттєву частку молоді студентського та навіть шкільного віку. Якщо подивитися на історію Росії, то неважко помітити, що країна ще не переживала періоду студентських виступів тією мірою, як це переживала решта світу на Заході та на Сході. Звичайно, можна знайти поодинокі приклади боязких виступів студентів у СРСР та єльцинській Росії. Але це незрівнянно з тим, що відбувалось у США, Західній Європі чи Китаї у другій половині ХХ століття.
А ще ми, дорослі, погано розуміли, як працюють інтернет-технології, хоча вважали себе просунутими користувачами інтернету. Ми об'єднались у Facebook, Twitter, дивимося YouTube. Але ми до кінця не уявляли, про що думають і що роблять студенти та школярі. Тепер ми побачили, що Facebook для них – це дуже давній винахід. Вони самоорганізуються у величезні групи на зовсім інших платформах: у закритих групах соцмереж, у кодованих месенджерах, у каналах YouTube і так далі. Заклики до людей вийти на протест завдяки цим каналам набули вірусного характеру.
Ці студенти та школярі – чиїсь діти. Батьки більшості з них представляли середній клас. Той клас, який підірвали дії Путіна та його ОЗУ. Середній клас руйнують протягом багатьох років. Відповідно, у цих дітей немає ніякого майбутнього. Раніше вони їздили за кордон. Тепер не можуть. У них була мрія здобувати вищу освіту в Європі. Тепер такої можливості вони позбавлені.
Раніше батьки могли купити дітям айфон. А що зараз? Діти прекрасно знають, хто з них бував за кордоном, що їхні однолітки у США, Норвегії, Туреччині, Китаї, Японії мають кращі смартфони та телефони.
А ще діти ставлять запитання дорослим: яку країну ви збудували для нас? Яка у нас буде освіта? Чи будемо ми з нею конкурентноспроможними у світі? Чи будемо ми конкурентоспроможними взагалі у своїй власній країні, де всі важливі посади в компаніях обіймають діти патрушевих, іванових, ротенбергів і співробітників ФСБ? Чи потрібна нам попадя в ролі захисника наших дитячих прав? Чи потрібна нам тітонька-генерал МВС у ролі захисника наших прав на вуличній демонстрації? Чи потрібні нам попи у школах, коли Ілон Маск випускає електромобілі, будує гіперлуп і запускає космічні кораблі з багаторазовими ступенями, що повертаються?
Що нам дасть ваше псевдопатріотичне виховання у школах, коли у класі холодно, а для ремонту шкіл наші сім'ї мусять платити побори? Коли ми закінчимо школи та виші, що нас чекає? Чи зможемо ми розвивати наші кар'єри, займатися творчою та вільною працею, бути чесно та справедливо за неї винагородженими? У нас буде можливість просто в Росії стати наступним Сергієм Бріном, Ілоном Маском, Стівом Джобсом? Чи ми зможемо створювати свої сім'ї, які житимуть у достатку? Що ми зможемо колись дати своїм дітям і внукам?
Що відбувається далі? Ми чуємо меседж Навального, і він б'є в точку. А далі всі починають ставити собі запитання. Звідки з'явилася корупція, чому вона не зменшується, а тільки збільшується? Чому не змінюється влада?
Багато хто ставить собі запитання, чому акції протесту націлені на Медведєва, а не Путіна. Але якщо уважно послухати протестувальників, то там прізвище Путіна звучить не рідше за прізвище Медведєва. Чому фільм зняли про прем'єра? Тому що про Путіна поки рано. Люди ще не готові. І не забуваймо, хто такий Медведєв. Ця людина – чиновник Путіна, якому, як і багатьом іншим, дозволено красти.
Багато хто образився на те, що МЗС України не відреагувало на недільні події в Москві. Але я не маю права критикувати українське МЗС. Та й навряд чи Україна може нам якось тут допомогти. І не відомо, яка хвиля антиукраїнської пропаганди могла би піднятись у Росії, якби українське МЗС зробило якусь жорстку заяву. Ми в Росії повинні розібратися самі з нашими бідами, без України. Ураховуючи, звичайно, український досвід.
Джерело: "ГОРДОН"
