+12 Київ
Зустрічі-дискусії "Якої ми хочемо України". Чому я це роблю і про які висновки можу розповісти вам уже сьогодні.
Українці бояться фрази про те, що ми всі різні. За останні два місяці з дискусіями "Якої ми хочемо України" я об'їздив нашу державу із заходу на схід, із півдня на північ. Так, ми дійсно дуже різні. Чи є це проблемою? Не думаю. Вважаю це навіть перевагою.
Фото: Олександр Косарєв / Прес-служба Романа Безсмертного
Починаючи з липня кожного тижня, ми проводимо такі зустрічі в кожному з обласних центрів. Дискусійні платформи "Якої ми хочемо України" вже відбулися у Львові, Харкові, Одесі, Вінниці, Дніпрі, Луцьку, Чернігові. Далі плануються Чернівці, Полтава, Суми... Уся Україна. На зустрічі приходять місцеві інтелектуали, люди, які мають свої пропозиції для вирішення проблем у державі. Ті, кому дійсно небайдуже, у якій країні житимуть вони і їхні діти.
Що можу сказати про ті міста, де дискусійні платформи вже відбулися? Дуже запам'ятався Дніпро. Тема війни дуже болить у цьому місті, на кордоні із прифронтовою зоною. Як тільки починаєш говорити про війну, люди від цієї теми тікають, уникають. Зрозуміло, бо коли повз твій будинок по кілька разів на день проїжджають "швидкі" з пораненими, ти волієш цього вже не бачити.
Одеса. Настільки строкате ідеями місто, що на одне і те ж питання можна почути 10 різних відповідей. Що приємно вразило в Одесі? Одна із ключових тез, яку я чув від багатьох одеситів: "Одеса – це Україна".
Львів. Більше зосереджений на цінностях. Львів, здається, вже десь у Європі.
Харків – місто технологічне. Як тільки починаєш спілкуватися із харків'янами, одразу бачиш їхній точний математичний підхід до речей.
Фото: Олександр Косарєв / Прес-служба Романа Безсмертного
Тому так, ми дійсно різні. Але хіба різність означає, що хтось кращий або гірший? У наших відмінностях – велика сила і перевага.
Розповім про ще один висновок із дискусій. Нехай ми різні, але, повірте, від Львова до Харкова, від Одеси до Чернігова всіх турбують спільні проблеми. На першому місці – війна і безпека. На другому – корупція. На третьому – соціальна сфера і стан економіки. Саме такі питання звучать найчастіше. Як завершити? Як побороти? Як покращити?..
Яку мету я ставлю перед собою, коли їду в кожне місто з дискусією "Якої ми хочемо України"? Провести глибоку, а не популістську розмову із суспільством про завтрашній день. Із допомогою тих небайдужих людей, інтелектуалів, які приходять на зустрічі, знайти спільний знаменник для розвитку такої різноманітної, але єдиної України. Адже, повторюся, саме в різноманітності наша сила і перевага.
Джерело: "ГОРДОН"
