-2 Київ
У суботу, 18 вересня, прибиральниця нашого ТВЖ Тетяна Миколаївна виявила в під'їзді невідому їй квітку в горщику. Таке буває: їдуть люди у відпустку, а квіти ж поливати потрібно, ось їх і ставлять у під'їзд, до громадської ікебани на додаток.
Вона й вирішила її полити.
А квіточка виявилася непростою: у земельці акумулятор, у гілочках дроти, а в горщику вмонтовано камеру. Що за чудасія?
Пішла Тетяна Миколаївна до охоронця у будці, й охоронець їй розповів: приходили напередодні якісь двоє у цивільному, сказали – з поліції, попросили зайти на хвилинку.
Тетяна Миколаївна зателефонувала тоді начальниці ТВЖ і все це їй переповіла, а чарівну квіточку, від гріха подалі, перенесла в технічну комірчину, де у неї швабри з відрами. Вдосталь надивившись на ці швабри, громадяни у штатському знову відвідали наше ТВЖ у неділю – і чарівну квіточку забрали.
На жаль, я дізнався про цю історію лише в понеділок. Як дізнався? А з ТВЖ і зателефонували. Вони там трохи подумали й вирішили чомусь, що з усіх мешканців під'їзду ця історія має стосунок саме до мене.
І знаєте, я теж так думаю.
Рідна держава переді мною не в боргу: мої податки повертаються до мене невсипущою увагою! Ця настирлива турбота триває третє десятиліття. Службовці приходили в банк, де лежать мої нехитрі заощадження, й дивилися на просвіт доходи, інші залізали в моє житло й перевертали там усе з педагогічною метою, навіть не намагавшись симулювати пограбування... Треті влазили по пояс у моє особисте життя і вивалювали потім свої змонтовані гидоти в інтернет і телевізор... Четверті складали методички, за якими п'яті забруднювали простір навколо будь-якої моєї репліки на "Эхе Москвы".
Лейтенант, який слухав мої телефонні розмови за часів знищення вільного НТВ, я думаю, давно став майором.
Щоправда, пів дюжиною моїх заяв у поліцію чергові службовці знехтували, але я не ображаюся: держава ж не гумова, вона не може займатися мною постійно! На все бракує сил – лише на найголовніше!
Наприклад, виготовити горщик із відеофікусом і поставити його в під'їзді, де я живу.
Ви запитаєте: навіщо? Я теж ставив собі це запитання.
З одного боку, якась дурниця. Якби Тетяна Миколаївна не прибрала того фікуса у комору – яку інформацію про мене одержали б люди у штатському? Що вранці я гуляю в парку Сокольники, а вдень виходжу в овочевий? Нерозумно ж.
Не скажіть.
Ми маємо справу з величезним бюрократичним механізмом, а він, як давно помічено, обслуговує переважно сам себе. Якщо ці службові дармоїди припинять ворушитися, їх замінять на інших, розумніших, – ось чувачки й імітують бурхливу діяльність. Уже, мабуть, доповіли нагору: встановлено спостереження за черговим ворогом Росії! Не сплять люди, стоять на сторожі...
На сторожі чого? Так власного кошторису, чого ж іще. Дербанять триколор службові віртуози, мають орла в обидві голови. Стара патріотична гра.
P.S. Начальниця ТВЖ написала заяву в поліцію, і я, зрозуміло, передбачаю негайне розкриття справи! Хіба жарт: якісь невідомі негідники у штатському серед білого дня дискредитують правоохоронні органи і, не побоюся цього слова, саму державу російську!
Я б на місці цієї держави зловив і публічно покарав цих нахаб. Зробити це, до речі, справа нехитра. На воротах нашого ТВЖ – камери спостереження, та й охоронець перед тим, як пустити громадян у під'їзд, попросив в одного з них документик і переписав його, є папірець із прізвищем і телефоном.
Телефон той, зрозуміло, глухо мовчить, а звали того Данила-майстра з квіткою Чибісов Валерій Володимирович...
На цьому місці сюжету я заіржав конем.
Річ у тім, що Чибісов – це прізвище персонажа моєї п'єси "Побачити Солсбері"! Несправжнє, зрозуміло, прізвище, як і в усіх у цій п'єсі про Петрова й Боширова. І або ми маємо тут справу з тонким постмодерністським жартом бійців невидимого фронту, або (що найімовірніше) життя знову здобуло перемогу над літературою.
Джерело: Виктор Шендерович / Facebook
