0 Київ
Україна залишиться без хліба?
Цього року українські аграрії встановили черговий рекорд, зібравши найбільший в історії незалежності урожай пшениці (32,9 млн тонн) та ячменю (101,1 млн тонн). Така врожайність надала можливість збільшити обсяги експорту пшениці та ячменю у 2021 році, порівняно з минулим сезоном, майже на 10% – на 1,7 млн тонн. Враховуючи світову економічну кризу внаслідок пандемії, ціни на міжнародних ринках на зерно піднялись, а відповідно, зросли прибутки у галузі.
Зернотрейдерам – все, а пекарям – нічого?
І все було б нормально, адже на те й бізнесом люди займаються, щоб заробляти, але збільшення експорту зернових вищого ґатунку очікувано призведе до нестачі якісного зерна на внутрішньому ринку. Всеукраїнська асоціація пекарів вже б’є на сполох. У країні залишається критично низка кількість пшеничного борошна вищого та першого сортів і пекарі будуть уже на початку наступного року імпортувати зерно, щоб задовольнити потреби населення у хлібобулочних виробах.
Президент Всеукраїнської асоціації пекарів Юрій Дудченко так прокоментував ситуацію станом на кінець жовтня: "У країні має гарантовано залишитися 3,5 млн тонн пшениці другого і третього класів. Борошно буде із заниженою хлібопекарською якістю, тобто хліб може виходити не такий пишний, не такий ароматний, та й не такий він буде смачний. Це все призведе до того, що кінцевий продукт подорожчає".
Що з малим фермером?
Висновки і прогнози невтішні, оскільки маємо всі шанси вже на початку 2022 року отримати на полицях магазинів дорогий і неякісний хліб. Але тут постає ще одне питання: а як же дрібні фермери? Невже вони не можуть забезпечити внутрішнього споживача, фактично свого сусіда, якісним борошном і, відповідно, хлібом?
Нагадаю, коли приймався закон про ринок землі, одним із його плюсів нардепи називали створення умов для розвитку малого і середнього бізнесу. То що ж насправді відбувається сьогодні? А ситуація невтішна, адже якщо малий фермер зумів вижити, зібрати врожай – це ще не означає, що його поневіряння закінчилися.
У жовтні почали надходити невтішні новини від дрібних фермерів про відмови у зберіганні врожаю. Причина насправді і проста, і страшна водночас. Агрохолдинги і компанії, які володіють елеваторами, створюють такі умови, за яких дрібний фермер може лише виробити свій продукт, але продати його повинен одразу і за ціною, яку називають власники елеваторів. Отже, практично все зерно потрапляє до агрохолдингів, які, зі свого боку, повністю контролюють як ціну, так і внутрішній ринок загалом. Водночас із витісненням малого і середнього фермера з ринку держава демонструє свою безвідповідальність. Нагадаю, що за результатами аудиту в МВС повідомили про "мишей, які з’їли зерно" з Державного резерву ще у 2020 році. Але жоден гризун так і "не постраждав" і донині, а сам Держрезерв заявляє про критично низькі запаси станом на кінець третього кварталу.
І наостанок.
Ситуація з зерном в Україні є показовою. Якщо держава перестає опікуватись стратегічно важливими галузями, а покладається на вільний ринок, який сам себе відрегулює, то результати можуть бути дуже тяжкими, але насправді очікуваними.
Як показує світова практика, продовольча безпека – це одне з пріоритетних завдань держави, а такі критичні ситуації у країні, що колись називалася "житницею Європи", можуть бути як наслідком неефективних управлінських рішень, так і спланованих дій третіх сил.
