-3 Київ
Втратимо землю – втратимо державу!
Закон про обіг землі прийнято. На сьогодні є безліч постанов про скасування рішення парламенту на продаж аграрної землі. Претензії – порушення регламенту. Вони, з моєї точки зору, цілком обґрунтовані, але новоутворена коаліція з числа "Європейської солідарності", "Голосу" і "Слуг народу" ці постанови відхилить.
У мене немає сумніву, що з часом з'явиться конституційне подання до Конституційного Суду щодо порушення процедури прийняття закону про обіг землі. Тут є перспективи в опозиції. Тому що в один день уперше в історії українського парламентаризму пройшло три позачергові сесії, що є законодавчим безглуздям. І остання сесія – без затвердженого порядку денного.
Численні народні депутати, які внесли зміни у статті законопроєкту про обіг землі, не були заздалегідь поінформовані про те, що 30 березня відбудеться позачергова сесія, на якій розглядатиметься питання сільськогосподарської землі. І таким чином фізично не змогли скористатися своїм конституційним правом на обстоювання своїх ініціатив. Тобто їхнє право на законодавчу ініціативу проігноровано, що є грубим порушенням Конституції України.
Планується, що прийнятий закон частково вступить у дію лише з 1 липня 2021 року. А до цього часу він може бути або скасований Конституційним Судом, або відмінений новою владою.
В Україні закони, які не підтримуються народом, не виконуються. Проти прийнятого через коліно закону офіційно виступили депутати 13 обласних рад і 450 місцевих рад різного рівня. За різними соціологічними опитуваннями, понад 70% громадян України не підтримують продаж землі з молотка.
У разі якщо КСУ зволікатиме з розглядом конституційного подання, а влада залишиться в команди Зеленського і закон запрацює після мораторію, то цим правом скористаються в повній мірі саме банки. Їм надано виняткове право в необмеженій концентрації володіти, користуватися і розпоряджатися землею, якщо кредитор не виконав своїх фінансових зобов'язань і вона стала предметом застави.
В Україні вже зараз більшість акціонерів працюючих банків – іноземці. Тому всілякі розмови, що іноземці не зможуть стати власниками української землі до 2024 року, – пусті балачки.
Усі операції з купівлі-продажу землі здійснюватимуться через банки і лише в безготівковій формі.
Земельну ділянку може придбати особа за умови наявності в набувача права власності документів, які підтверджують джерела походження коштів. Тобто це повинні бути абсолютно чисті білі кошти, завірені податківцями. Інакше банк в операції відмовить.
Це в цілому унеможливлює придбання землі малими та середніми фермерами, які до 80% операцій проводять готівкою. Тому апріорі правом купівлі землі скористаються в основному зарубіжні спекулянти, у яких із документами повний ажур.
Якщо до 1 липня 2024 року в одні руки можна придбати не більше ніж 100 гектарів землі, то після цієї дати – не більше ніж 10 тис. гектарів, у тому числі і юридичним особам, серед засновників яких є іноземці.
Пільгове право на купівлю надаватиметься орендаторам, що уклали договори оренди землі до 2030 року, без проведення земельних торгів. Вони сьогодні користуються паями колишніх колгоспників, які отримують кожен рік за гектар землі в різній формі від 3000 до 4000 грн. За 10 років вони заплатять ще по 30–40 тис. грн кожному селянину. І на цьому все. Земля перейде у власність великих агрохолдингів, контрольний пакет яких належить іноземцям.
Якщо так станеться, то Україна утвердиться як сировинна держава на кшталт Аргентини, власність на землю перейде транснаціональним компаніям. А вони платитимуть податки у своїх країнах, а не в нас. Зовсім по-іншому розвивалася б ситуація, якби зробили ставку на вітчизняних фермерів. Вони платили б податки в український бюджет. Виграло б село, держава.
Для обробітку української землі, як підрахували фахівці, латифундистам із сучасною технікою достатньо близько 200 тис. осіб, а на селі живе понад 10 млн. За таким сценарієм більшість або виїде на заробітки в місто, поповнюючи люмпен, або як дешева робоча сила – за кордон.
Земля – це створення мільйонів робочих місць. Але в тих країнах, де домінує фермерство. Для прикладу, у Польщі лише таких господарств 1,425 млн, в Італії – 1,146 млн, у Румунії – 3,422 млн. В Україні – близько 29 тис.
На фермі працює мінімум дві-три людини. Там, де є фермерське господарство, – там економічна чиста продукція. Це і, врешті-решт, питання національної безпеки. Саме наші фермери й утримують інфраструктуру села, дороги, дитячі садки, школи.
Нашим селам монополісти не потрібні. Село – колиска нашої мови, культури. Щезне село, щезне і наша культура. У декларації державного суверенітету сказано, що наша земля є матеріальною основою суверенітету. Втратимо землю – втратимо державу! Сподіваюся, що цього не станеться.
Джерело: "ГОРДОН"
