Комаровський: Найкрутіший спосіб поламати все політтехнологам – зібратися нам із Зеленським і Данилком та сказати: голосуйте за цього G

Мені зараз уже немає жодного сенсу витрачати час на прийом конкретного пацієнта. Записатися на прийом до лікаря Комаровського не можна

– Євгене Олеговичу, добрий вечір.

– Здрастуйте, Олесю.

– У нас сьогодні незвичайний ефір – цілі дві години. Я буду питати у вас не тільки про політику, але й ставити запитання як мама двох дітей...

– Будемо працювати мамою.

– У мене буде багато прикладних запитань, відповіді на які хочуть дістати всі батьки. У принципі, щоб послухати ваші лекції, люди купують квитки, платять гроші, а сьогодні є можливість зробити це безкоштовно.

– Так.

– До речі, як можна стати пацієнтом доктора Комаровського?

– Напевно, тільки віртуально. Просто мені зараз уже немає жодного сенсу витрачати свій час на прийом конкретного пацієнта. Записатися на прийом до лікаря Комаровського не можна. Це не свідчить про те, що я не приймаю [пацієнтів], просто в моєму рідному місті є багато-багато дітей...

– У Харкові.

– Так, у Харкові.

– І в моєму рідному місті теж (усміхається).

– У твоєму теж, так (сміється). Зараз у моєму місті бігає величезна кількість молодих мам, яких я колись тримав на руках, купав, спілкувався з їхніми батьками. Це люди, яких мені не треба вчити. Мені не треба відповідати на запитання, не треба розповідати, що таке шмарклі, як із ними воювати. Люди приходять до мене не скаржитися, а хвалитися. І біда моя полягає в тому, що кількість таких людей, таких дітей, які приходили і приходять до мене, стрімко зменшується. Вони все більше й більше телефонують мені із заморських країн... Коли я точно знаю, що мене не буде влітку, я маю їм усім про це повідомити, бо коли влітку вони приїжджають сюди провідати родичів, вони повинні забігти до дядька Жені. Річ у тім, що батьки (ось ці, підготовлені) чітко знають свою частку відповідальності. Вони приходять і кажуть: "Лікарю, гляньте вухо". – "Що там?" – "Усе нормально? Слава Богу". Або: "Доброго дня, дядьку Жене. Нам виповнився рік". Тобто вони приходять хвалитися. Я не витрачаю свого часу на пояснення елементарних правил – вони все це знають, усе читали. Тим більше все, що я знімаю, я викладаю у вільний доступ. Для вас, для всіх – беріть, дивіться.

– Олігархи часто звертаються?

– Та які олігархи, Олесю?! Я чую багато розмов про те, що Комаровський, наприклад, – особистий лікар Кернеса і Добкіна... Коли в Кернеса чи Добкіна виникала, можливо, думка звернутися до Комаровського як до лікаря, то кому він телефонував насамперед? Він телефонував (я так розумію) керівнику облздорову і говорив: "Мені б до Комаровського..." А той йому відповідав: "Комаровський?! Та ви що?! Він шарлатан, він нічого не знає, він не лікує..." Вони ж усі розглядають мене як свого потенційного ворога. Я для них ворог, тому що те, що зараз здається непорушними нормами... Умовно кажучи, що вірусні інфекції не лікують антибіотиками... Та виписувати антибіотики при ГРВІ припинили тільки зараз, і то – відсотків 10 лікарів! А я їх не виписую вже 30 років. Розумієте?

Я вам просто наводжу приклад: медична наука стверджує, що якщо під час вірусної інфекції (тобто під час соплів) ви призначаєте антибіотики, то це збільшує ймовірність ускладнень у чотири – дев'ять разів! У дитини шмарклі, ви боїтеся запалення легенів, і якщо вам призначать антибіотик, то ймовірність запалення буде вищою. Я міг би пояснити чому, але це – факт, доведений медичною наукою. Але якщо ви нічого не призначите, то ви, лікар, будете винні, коли з'являться ускладнення. "Не призначили – і тепер у нас ускладнення". А якщо призначили й ускладнення – ну що ж, ніхто не винен, зробили все, що могли... Так от, Олесенько, щоразу, коли в мого пацієнта без антибіотиків виникали ускладнення, то всі мої колеги були щасливі! "Комаровський довів!" І це одна з проблем, із якими стикаєшся постійно. Я коли йшов до вас, згадував про це. Знаєте чому? Тому що кожного разу, коли до тебе приходять з'ясовувати стосунки (до мене зараз ніхто не приходить), завжди, у 100% випадків, пацієнти приходили тому, що мої колеги сказали їм, яка я сволота. Завжди! Вони приходили і говорили: "От, ви нам нічого не призначили, тепер через вас..." Я думав: "Господи, та тричі вам усім грець!" Буду всім призначати, тільки відчепіться! Але потім я розумію: я не можу призначити [пацієнту] того, чого я не буду призначати своїй дитині.

Двічі на рік я зустрічаюся з вашим чоловіком [Дмитром Гордоном] у цій студії, ми з вами зустрічаємося вдруге за рік, після цього минає якась пауза, а потім якийсь розумний дядько дає команду, знаходять кілька слів з нашого інтерв'ю – і починають гавкати на Комаровського. Мені хочеться сказати: "Та йдіть у дупу! Нафіг мені треба з вами розмовляти?!" Я ж не переслідую жодних цілей... У мене в Instagram 3,5 мільйона (!) підписників, розумієте? Це 3,5 мільйона цільової аудиторії!

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Армія.

– Так. Я можу заробляти на самій рекламі і вас в очі не бачити! Але ви ж, гади, губите мою улюблену батьківщину. І я маю сказати: "Що ж ви творите?!"

Якщо я заходжу в будинок до дуже багатої людини, у якої запах тютюнового диму струмує по всьому будинку, і вона хоче, щоб я вилікував її дитину від бронхіальної астми, я їй кажу "до побачення"

– Закінчимо тему з олігархами. Напевно ж до вас зверталися. Це ж круто, коли тебе лікує сам Комаровський? На що наші олігархи хворіють?

– Ні-ні-ні. Олігархи щиро вважають (і це дуже важливо), що лікар буде робити те, чого вони хочуть. У кожного олігарха, та й у кожного політика, є свої погляди на те, як треба лікувати... Я вам чесно скажу: я страшно люблю Михайла Марковича [Добкіна]. Правда. І я вам розповім чому. Люди ж знають тільки про знаменитий на весь світ фільм, де Михайло Маркович знімався в рекламі під керівництвом Геннадія Адольфовича. Михайло Маркович готовий слухати людей. Якщо він щось знає гірше – він готовий слухати.

– Якщо ці люди – Геннадій Адольфович (усміхається).

– Не тільки. У нього відкриті вуха, щоб слухати поради людей, яким він довіряє. Геннадію Адольфовичу він однозначно довіряє. Так от: у кожного олігарха чи політика є свої уявлення про те, як треба лікувати. І він упевнений, що лікар, який зайшов до нього в будинок або до якого він прийшов, зобов'язаний цим поглядам відповідати. Якщо я заходжу в будинок до дуже багатої людини, у якої запах тютюнового диму струмує по всьому будинку, і вона хоче, щоб я вилікував її дитину від бронхіальної астми, я їй кажу: "До побачення". Або ви робите те, що я сказав, або "чао бамбіно". Тому з олігархами ми, як правило, просто дружимо, вони можуть мені розповідати різні цікаві історії. Ніколи не забуду, як один із таких розповідав мені приголомшливу історію, вона дуже символічна: він говорив мені, що у нього дуже великі нічні проблеми (не енурез, ні)...

– Із дружиною?

– Так. Із дружиною чи не із дружиною – неважливо. І він звернувся до найкрутішого у світі заморського лікаря. Той у нього запитав: "Скільки у вас людей у підпорядкуванні?" – "Приблизно 5 тисяч". – "Ви кожного дня трахаєте 5 тисяч осіб. Ви хочете ще когось трахати ночами?" (Сміється). І це має [безпосередній] стосунок до наших політиків: вони ж трахають армію у 35 мільйонів осіб!

– І він, напевно, відразу вилікувався (усміхається).

– Так, усе відразу пройшло. Треба бути добрішим – і в тебе не буде проблем ночами (усміхається).

– Чи були ситуації, коли вам телефонувала багата людина, пропонувала гроші, літак – але ви просто зараз повинні бути в мене, лікувати мою дитину, наприклад?

– Ні. Не було. Це неможливо. У них немає моїх телефонів, я не беру слухавку, якщо я не знаю номера... Ні, мені нецікавий цей бізнес. Я не артист, який співає на корпоративах...

– Я просто бачила, як ви йдете вулицею. Із вами ж неможливо пройти!

– Зі мною?! А мені як пройти?!

– До вас відразу підбігають натовпи людей, розмови, природно, вони ведуть...

– ... не про кохання (усміхається).

– Так.

– Розумієте, тут є ще одна дуже серйозна проблема: люди чомусь вірять, що під час особистої зустрічі я скажу те, що я приховую від усіх, що я насправді знаю якусь чарівну золоту таблетку і скажу їм (шепоче): "Підніміть ось цим імунітет". Підняти можна, але не імунітет. Для цього є таблетки, а для імунітету немає! Я завжди кажу, що найкраща пігулка для імунітету – це тато, який приходить із роботи, бере дитину і йде з нею гуляти. Ось це – крута таблетка для імунітету. Але ніхто не хоче повірити, що все, що я роблю, – у вільному доступі. Не треба мене питати. Першу книгу для людей я написав у 1996 році, у 1998-му в мене вже був свій сайт. Із 1998-го я відповідаю на запитання – понад 20 років. Поставити запитання, на яке я не відповідав, – ну це треба дуже сильно постаратися. Усі мої відповіді – у вільному доступі, і за жодною з них не стоять гроші, чим я пишаюся.

– Що ви можете сказати батькам, які категорично не хочуть щепити дітей?

– Їм нічого не можна сказати. Якщо 50 тисяч хворих на кір – це не аргумент, якщо десяток загиблих (а скільки стали інвалідами?) – [це не аргумент], то як можна достукатися? Про те, що до нас іде кір, я попередив за рік до епідемії, написав у соціальних мережах. Це все дістало масу перепостів тощо (причому, зауважте, інформацію поширювали, переважно, по соцмережах; масові видання не дуже й підтримали)... Усі, хто гавкає на Комаровського, що він щось не те сказав, мовчали як риби, коли він сказав, коли потрібно було підняти дупи і захистити власних дітей.

Людям кажуть, що життя та здоров'я ваших дітей під загрозою, а люди відповідають: ну й на хрін; нам це не цікаво; нам по барабану; ми цього слухати не хочемо. Коли вам кажуть: хлопці, якщо прийде дифтерія, нам навіть нема чим її лікувати – захистіть дітей! Вам кажуть: хлопці, минулої епідемії дифтерії дорослих померло більше, ніж дітей! Кожна доросла людина має раз на 10 років щепитися! Я вважаю, що достукатися до людей не можна. Не можна! Так довго їх тиснули, так довго вони не одержували правдивої інформації, що зараз вони не вірять жодному слову. У нас же не ведуть дискусії на тему: пристібатися ременями безпеки чи ні. Збільшили в кілька разів (ви не пам'ятаєте: у п'ять чи в 10 разів?) штрафи (законопроекту про збільшення штрафів за непристебнуті ремені безпеки поки не ухвалили. – "ГОРДОН").

– Головне ж, щоб їх збирали правильно. Бо можливо, як завжди: дав хабара – і поїхав.

– Це інша тема. Чому ми не ведемо суспільної дискусії на тему, чи треба пристібатися ременями безпеки в автомобілі? Тому що є наука, яка довела, що якщо ви пристебнуті, то ймовірність померти в десятки разів менша. Але ви можете розповісти чудовий випадок, або не чудовий, як загорівся автомобіль, а ви були без свідомості, не змогли відстебнутися і згоріли. І виявляється, що ремінь безпеки врятує тисячу людей, а одного вб'є. То чому щодо ременя безпеки в нас немає дискусії, а щодо вакцинації дискусія є?!

В умовах, коли вмирають діти, а цвіт нації, найрозумніші люди стрімко покидають країну, треба припинити грати в демократію. Здоров'я країни, санітарно-епідеміологічна ситуація у країні – катастрофічні, і країну треба захищати. Найефективніший спосіб – вакцинація. Усе!

У Європі на кожних трьох хворих на кір – двоє українців. Це десятки тисяч хворих на кір. А один-два випадки кору – це вже НП

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Тобто сьогодні можна сказати, що епідемія кору почалася?

– Як "почалася"?! Вона вже цвіте! У Європі на кожних трьох хворих на кір – двоє українців. Це десятки тисяч хворих на кір. Раніше говорили: один-два випадки кору – це НП. А зараз – ще раз кажу – десятки тисяч!

– Які ще епідемії зараз актуальні?

– Туберкульоз триває. Але туберкульоз – це хвороба, якою погано керує вакцинація, точніше, практично не керує. Є єдина вакцина під назвою БЦЖ, але вона не захищає від туберкульозу, вона захищає від двох найтяжчих форм туберкульозу: туберкульозного менінгіту й однієї із форм туберкульозу легенів. Але ми мали ситуацію, коли два чи три роки не було навіть вакцини БЦЖ. А кількість протитуберкульозних диспансерів тане, можливості ізолювати пацієнтів тануть. Під час  лікування туберкульозу одна з найголовніших [умов] – щоб людина одержала повноцінний курс лікування. Якщо курс лікування раптом урветься, то виникає особливий варіант туберкульозу: туберкульоз із множинною стійкістю до ліків. Саме такий туберкульоз може вбивати десятки і сотні людей. Це дуже актуальна тема, яку розв′язують тільки суворим виконанням законів та інструкцій, коли жодної довідочки не можна купити!

Коли у XXI столітті ми зустрічаємося із промисловим ботулізмом... Перекладаю російською мовою: є хвороба під назвою "ботулізм" (це неправильно оброблені консерви)... Коли ми маємо законсервовану банку із салом чи якісь домашні гриби, де є земля і які погано простерилізовано... Сім'я приготувала свої консерви й отруїлася – ну... мізків вам не дали. Але коли люди купують щось виробництва промислового підприємства й дістають ботулізм, вибачте, але це повна деградація, це знищена санітарно-епідеміологічна служба. Знищити у XXI столітті санітарію та гігієну – це, хлопці, треба дуже постаратися. І жоден житель країни чомусь цього не розуміє, жоден потенційний кандидат у президенти про це не говорить. Ця тема поза їхніми межами. Ось це найстрашніше: те, що загрожує кожному [громадянину] щодня, в інформаційному полі відсутнє.

– Чому досі не завезли вакцини від ботулізму?

– Давайте відразу [поясню], щоб ви не плутали. Ми ж у школі вчимо, що таке синус і косинус, столицю Бангладеш, а що таке вакцина і що таке сироватка, ми не вчимо. Немає вакцини від ботулізму, але є ліки, якими лікують ботулізм. Це антиботулістична сироватка.

– Я пам'ятаю, як Супрун різко відреагувала, коли журналіст некоректно поставив запитання про "вакцину від ботулізму", але так і не відповіла по суті.

– Із сироватками дійсно величезна проблема. Світовий ринок сироваток не такий великий. Ми традиційно купували сироватку в одній країні, тепер ми там купувати не можемо, а де купувати, ми ще не знайшли...

– Ви маєте на увазі Росію?

– Так, ми все життя одержували сироватку звідти. Зараз їх у принципі не мають права тут продавати. Не тому, що війна, а тому, що в них немає сертифіката GMP, без якого не можна завезти ліки [в Україну].

– Але це ж не привід...

– ...помирати людям? Поза всяким сумнівом. Про те, що, наприклад, немає протидифтерійної сироватки, було сказано у 2014 році. Ви думаєте, вона з'явилася? Є окремі регіони, наприклад, Одеса, де вона є. Не тому, що її доправило МОЗ, а тому, що люди просто домовилися, привезли – вона лежить, і їм стало спокійно, вони не сіпаються кожного дня. Коротше кажучи, не треба чекати, поки МОЗ або уряд підніме дупи – треба вирішувати на місцях. Якщо в тебе є довірений тобі регіон, ти за нього відповідаєш. Усе. І добувайте, де хочете і як хочете. А коли, вибачте, немає сироватки від укусів змій... Коли помирає дитина після укусу гадюки, тому що немає сироватки, – це нормальна ситуація у XXI столітті у центрі Європи (ха-ха-ха)?! Проблема ж не в тому, що її немає... Коли Комаровський публічно, разів п'ять, на всю країну, маючи доступ до рейтингових засобів масової інформації, говорить про те, що немає сироватки, у студії присутні депутати, міністри, мер Києва...

Треба припиняти проводити громадську дискусію. Не можна проводити дискусію з людьми, які нічого не хочуть слухати, не хочуть розуміти аргументів, не хочуть бачити смерті. Вакцинацію має бути реалізовано!

– Євгене Олеговичу, Уляна Супрун не знає про це? Що немає сироватки від ботулізму, що немає вакцин від дифтерії чи укусів змій...

– Вакцина є, сироватки немає. Вони знають. Коли [МОЗ] озвучило, що нам канадський уряд подарував сироватку, я порахував, що ця сироватка приблизно в тисячу разів дорожча, ніж те, що нам можна купити в Росії.

– Це, у сенсі, продали, а не подарували?

– Ні, подарували. Вони сказали: ось ми вам на три мільйони доларів дали 100 тисяч доз сироватки. Хтось за цим подарунком, напевно, стоїть...

– Зрозуміло.

– Наприклад, вони кажуть, що протиботуліністична сироватка є, вона є в одному конкретному місці під Києвом. Якщо хтось захворів, із цього місця [сироватку треба везти] туди. А вона має бути в кожній інфекційній лікарні, у кожному відділенні невідкладної швидкої допомоги. Так має бути. Від терміну введення сироватки залежить життя людини! Із правцем те саме. Коротше, я хочу сказати головне: треба припиняти проводити громадську дискусію. Не можна проводити дискусію з людьми, які нічого не хочуть слухати, не хочуть розуміти аргументів, не хочуть бачити смерті. Вакцинацію має бути реалізовано! Але що найстрашніше, Олесю? Що слово "вакцинація" за межами лексикону перших осіб української політики.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Я не бачила в жодній програмі кандидата у президенти...

– Правильно! Тому що їм плювати на вакцинацію, для них головне – рейтинг. Вони знають, що якщо сказати: "Треба робити щеплення", – то всі противники вакцинації будуть (що робити?) голосувати проти. Тому головний сенс нашої політики – не втратити рейтинг. Це ж ви з вашим чоловіком мене весь час нацьковуєте на це все... "Ідіть у політику!"

– Ми ще поговоримо про це.

– Я не буду брехати. Якщо я – президент, усі будуть щеплені якісними вакцинами. Не хочете? Це ваше право. Але дітей ми захистимо силою.

– Нарешті з'явилася постанова МОЗ, що діти можуть відвідувати школу або садок тільки щепленими. Як це контролювати?

– О! Як ви взагалі можете щось контролювати в ситуації, коли люди, які захищають інтереси держави, не отримують зарплат? Усі 100% людей, які захищають інтереси держави (військові, поліція, учителі, лікарі, усі так звані бюджетники), зарплати від держави не отримують. Те, що вони отримують, не має до зарплати жодного стосунку. У лікаря є об'єкт для бізнесу. Це хто?

– Хворий.

– Правильно. Пацієнт здоровий – ти помреш із голоду. Учитель годується з учнів. Він каже: ви погано вчитеся, приходьте на додаткові заняття, здайте у фонд школи, у фонд класу. Міліція-поліція (не важливо, як вони називаються). За рахунок чого їм жити? Тільки за рахунок того, що вас піймають і за гроші відпустять. Як лікарі вигадують хвороби, так поліцейські готові вам вигадати правопорушення. Якщо у вас є гроші, то ваші правопорушення нікого не цікавлять. Тому нічого не можна зробити з лікарем, поки лікар не буде високозабезпеченим фахівцем. Інакше лікар буде продавати довідки про вакцинацію – поза всяким сумнівом. Ви його зловите за руку – і що ви з ним зробите? Звільните? А хто сяде на його місце? Лікарів же немає. Це найгостріша проблема України: запаси медичних працівників тануть.

– А ті, кого готують сьогодні медичні виші?

– МОЗ каже, що, здається, років через три випускники складатимуть випускні іспити англійською мовою... Це дуже чудово... Тобто якщо ми будемо випускати лікарів, які знають міжнародні протоколи й англійську мову, і водночас платити їм $150 на місяць, то треба бути повним ідіотом, щоб за ці гроші залишитися тут. Ти знаєш міжнародний протокол, знаєш англійську мову, знаєш, що в будь-якій країні світу твоя зарплата буде щонайменше 5–6 тис. [доларів] – і ти залишишся тут?! Якби наші лікарі лікували так, як ті, їх би вже тут не було. Ми створюємо своє медичне поле. У вашої дитини аденоїди – вам одного лікаря мало, ви обійдете п'ятьох. І всі скажуть різне.

Я, до речі, можу вам сказати, як переконатися в тому, що це відділення, лікарня, поліклініка – нормальні. Пишете на папірці: дитина, три роки, діагноз ангіна – і роздаєте лікарям, щоб вони написали, як будуть лікувати. Усі лікарі повинні написати одне і те саме!

– Тому що протокол!

– За класичного діагнозу в певному віці – у вас однакове лікування. Тоді це нормальна поліклініка, нормальний стаціонар. У нас же, мало того, що лікарів не вистачає, то ще й стосовно кожного пацієнта, кожного діагнозу [треба] почути іншу думку. Приїхали до мене хлопці, дуже серйозні, запитали щодо атопічного дерматиту. Сказали: "Ми об'їздили всіх лікарів, були у Франції, в Англії, в Італії..." Я кажу: "Давайте подивлюся і скажу, що треба робити". Він каже: "Розумієте, Євгене Олеговичу, у Франції, Італії й Англії нам сказали те саме". – "Ну?" – Але ми всі думали, що, можливо, є щось інше..." Тобто не буває такого в цивілізованій медицині на амбулаторному етапі, коли 10 лікарів кажуть лікувати по-різному. У стаціонарі (це другий, третій етап) – там уже трошки складніше.

Я, до речі, послухав вашого чоловіка і припинив читати коментарі... Іноді я починаю їх читати – і мені так їх усіх шкода. Правда. Вони ж роблять висновки з одного речення! Коли я кажу, наприклад, про протоколи, про доказову медицину, вони не можуть просто подивитися ще кілька програм, витратити півгодини, зрозуміти, що це таке. Вони починають коментувати, рукоблуди!

– Там же багато ботів. Тому коментарі читати не треба – це точно.

– Олесю, це ж дуже велика проблема...

– Це бізнес, а не проблема (усміхається).

– Я не знаю, у чому тут бізнес, якщо люди не вакциновані. Коли я кажу, що треба вакцинуватися від грипу, і нормальна людина згодна з моїми аргументами, але після цього заходить у коментарі і бачить, що на 100 коментарів 99 – про те, як Комаровський продався виробникам вакцин, то вона робить висновки...

Класний бізнес – це гомеопатія. Препарати для імунітету, противірусні препарати – ось це бізнес! Нічого не працює, усі жеруть – і щасливі!

– Щоб двічі не вставати, запитаю про вакцинацію від грипу, тим більше, що ми входимо в осінній період...

– Так, час-час.

– Як ви радите робити? Усією сім'єю чи є обмеження за віком?

– Головний міф, що стосується вакцинації від грипу, пов'язаний із тим, що "вірус увесь час змінюється". Тому навесні кожного року спеціальні організації, які відстежують циркуляцію вірусів, дають прогноз про те, які віруси прийдуть до нас восени.

– Я ще чула іншу версію: фармкомпанії, які виробляють вакцини від грипу, перед цим виробляють сам вірус грипу (усміхається).

– Поговорити – це ж таке щастя. Нам більше робити нічого (сміється). Насправді класний бізнес – це гомеопатія. Препарати для імунітету, противірусні препарати – ось це бізнес! Нічого не працює, усі жеруть – і щасливі! Виробників вакцин у світі залишилося п'ять-шість компаній. [В Україні] найгостріший дефіцит вакцин, і деяких вакцин від грипу в нашій країні навіть ніколи не було, і ми не знаємо, чи побачимо ми їх коли-небудь чи ні. Їх у нас не вистачає катастрофічно! Тому щепитися чи ні – це питання не доцільності, а матеріальних можливостей: якщо у вас є можливість прищепитися самим і прищепити своїх дітей, захищати їх від інфекцій – ви це робите.

Ви повинні знати, що існує височенна смертність дорослих від грипу, особливо літніх людей. Грип – це вбивця наших бабусь і дідусів. Водночас дуже часто буває, що бабуся начебто одужала від грипу, але померла наступного дня від інсульту. Через температуру, через те, що не могла харчуватися нормально, через інтоксикацію – слабкі судини не витримують грипу – і тому людина вмирає. Який діагноз буде? Інфаркт, інсульт. Тепер запитання: від кого наші бабусі беруть грип? Від вас, молодих, від онуків! Якщо ви до своїх літніх батьків відводите ваших сопливих дітей, то яке ви маєте моральне право їх не захистити?!

Ще один момент. За законом, усіх членів уряду має бути щеплено від грипу.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Та ви що?

– Так, це закон України. У нас є перелік осіб, які підлягають обов'язковій вакцинації. Там учителі, лікарі, працівники торгівлі, усі пенсіонери, старші за 60 років...

– Усі, хто має велике коло спілкування.

– Так-так. Ну і звісно, найцінніші кадри: президент, прем'єр-міністр, усі члени Кабінету Міністрів...

– Вони виконують закон?

– Гляньмо. Причому якщо ви чули про те, що у когось із перших осіб є якась хвороба, наприклад, то це прямий припис до вакцинації. Тому що якщо в людини є ішемічна хвороба серця або якісь ендокринні захворювання, то для неї грип ще небезпечніший, і таку людину треба прищеплювати найпершою. Я мрію, щоб у нас у країні був скандал, як у Німеччині: там показали, як прищеплювалася Меркель, а потім з'ясували, що вакцина, якою прищепили Меркель, – це не та вакцина, яка надійшла до поліклінік Німеччини. У нас навіть уявити цього неможливо.

Знаєте, чому я взагалі прийшов до вас, Олесю? Не тільки тому, що мені з вами добре (Гордоне, відвернися від екрану). У період передвиборчого свавілля я бачу своє завдання в тому, щоб пояснити людям, що вони повинні почути від кандидатів на найвищу посаду в державі. Вони вже дістали своїми гаслами! Ходити неможливо! Причому те, що цікавить кожну людину в кожному будинку, вони взагалі ігнорують, не хочуть про це говорити. Я хочу змусити їхніх політтехнологів думати, міркувати і цікавитися, що треба людям. А людям треба зовсім не те, що вони пишуть на парканах.

– Зараз про улюблене – про свавілля – і поговоримо. Після того, як у виданні "ГОРДОН" вийшла текстова версія вашого інтерв'ю Дмитрові Гордону, ваша популярність зросла в рази, хоча, здавалося б, куди більше... Ви тоді сказали: "Перше, що зробив би, ставши президентом, – поїхав би з Путіним на риболовлю. Я переконаний, що на завтра війна на Донбасі закінчилася б". І що тут розпочалося...

– Я пам'ятаю добре.

– Причому швидкість, із якою це все з'являлося, свідчила, що кампанію хтось просуває і добре фінансує. Даючи коментарі та інтерв'ю після цього, ви сказали, що знаєте, хто за цим стоїть...

– Знаю. І якщо він потрапить у другий тур, я про це скажу.

– Тобто зараз ви не готові назвати прізвище?

– Ні. Навіщо мені з ними зв'язуватися? Знаєте, що було наймерзеннішим особисто для мене в усьому цьому бидляцтві? Те, що є Facebook-сторінка Комаровського, де я можу висловитися або, наприклад, виставити посилання на нашу з вами розмову, або висловити свої погляди, наприклад, про те, що минулого тижня помер [один із засновників американської рок-групи Jefferson Airplane] Марті Балін, один із моїх найулюбленіших співаків. А є сторінка лікаря Комаровського у Facebook. Це сторінка, у якої мільйон підписників. До речі, наші блогери ці сторінки не рахують у рейтингу, бояться, щоб, не дай Бог, хтось не дізнався, що в Комаровського більше підписників, ніж у лідерів партій. Там викладають суто медичну інформацію, просту, зрозумілу для батьків. Так ось ці суки, вибачте, натовпом ботів ідуть на цю сторінку і там пишуть гидоту. Хлопці, воюйте зі мною. Ви ж не з лікарем Комаровським воюєте?! Причому вони пишуть "коли ви станете президентом"... Якщо я стану президентом, то про свої плани я вам попередньо розповім. Я стану президентом тоді, коли наша країна буде незалежною нейтральною державою, коли – я декларую це – буде дві державні мови, тому ви за мене не проголосуєте. Тому я на жодні переговори, на жодні риболовлі не поїду – ви мене просто не пустите туди...

Людям наплювати на власних дітей, ми це бачимо з епідемії кору, із того беззаконня, яке коїться в дитячих лікарнях

– В інтерв'ю мені ви говорили про три державні мови.

– Дві – це щонайменше. Найсумніше ось що, Олесю: я маю абсолютно стовідсоткову можливість жити в будь-якій країні світу і дуже непогано заробляти, не виходячи з кабінету...

– Інтернет дає змогу.

– Так! Маючи в основних соціальних мережах 6 мільйонів підписників, не вигаданих, не ботів, а реальних, живих людей, я можу собі дозволити це. Я залишаюся тут, усе, що я знімаю, я викладаю у вільний доступ. Причому зауважте: жоден український канал не купує програми лікаря Комаровського. Комаровський викуповує права на інтернет за свої гроші і викладає програми у вільний доступ, щоб мами України мали до них доступ. Водночас коли тисячі мерзотників починають гавкати на Комаровського, усі навколо мовчать і потирають руки... І колеги мої мовчать. Знаєте, мені зателефонувало осіб 30, хоча в цій країні я реально допоміг десяткам тисяч людей.

Якщо ти хочеш у цій країні щось змінити, то щойно буде щось не так чи тобі буде важко, шансів, що з тобою будуть поруч, що будуть допомагати, дуже мало. Якщо людям наплювати на власних дітей, а ми це бачимо з епідемії кору, із того беззаконня, яке коїться в дитячих лікарнях... У тій самій програмі з Дімою ми говорили про дитячі лікарні, про реальні проблеми – на це їм абсолютно наплювати. Так от якщо людям наплювати на власних дітей, то їм втричі наплювати на дитячих лікарів, учителів, педагогів у дитячому садку. І це найстрашніше. Ми розучилися поважати одне одного, радіти успіху інших людей. Я вам не розповідав про рибалку у Фінляндії?

– Ні.

– Я знімав фільм про дитинство у Фінляндії... він у вільному доступі, знову-таки, (до речі, жодному з українських каналів він теж не знадобився). Так от, у Фінляндії є таке свято: День форелі (або День лосося – дивлячись, яка риба під рукою). Суть: вони беруть один канал у місті, перегороджують його, туди приїжджає машина і випускає 3–4–5 тисяч лососів або форелей. Потім туди збігаються місцеві діти з вудками і рибалять. Вони ловлять [рибу], їх вітають, потім рибу тут же чистять, і ці п'яти-, шестирічні карапузи зі спійманою рибою йдуть до батьків. Що мене найбільше вразило у цьому святі? Коли дитина дістає рибу, то всі інші діти відкладають вудки, плескають у долоні і її вітають! Тобто країна навчила дітей найголовнішого – радіти щастю, удачі, успіху іншої людини... Наскільки це суперечить нашій ментальності. Я знаю, як один дуже гарний хлопець, москвич, дуже класний, шикарний педіатр написав цього року дуже непогану книжку про дітей. Я бачу, як мої колеги із захватом цю книжку обговорюють. А про те, що цього року вийшла книга лікаря Комаровського "365 порад на перший рік життя", де вся остання педіатрія, – глобальна тиша. Це просто нікому не потрібно. Тому я знаю, що на мене чекає, якщо я піду кудись...

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Євгене Олеговичу, мені здається, що через цю реакцію на ваші слова ви засмутилися. Але я вважаю, що вам треба було б радіти, адже це доказ того, що вас бояться, якщо готові витрачати на вас...

– ...великі гроші, так. Ні, Олесенько, я не можу радіти...

– Але має ж це тішити самолюбство.

– Яке самолюбство?!

– Адже це визнання!

– Визнання? Я дуже багато років сам проти натовпу – і зламати мене ще не змогли. Я не став лікувати так, як треба було по-радянськи, я залишився Женею Комаровським. Ось це тішить моє самолюбство, а не те, що я сам проти [всіх] і що за битву зі мною ще й гроші платять. Мені страшно неприємно, коли мої діти, які не хочуть виїжджати з України, коли моя дружина, коли близькі друзі ось ці [нападки] читають. Я, здається, навіть Дімі про це говорив, коли я йшов на схожу програму, мені телефонувала мама і ридала: "Женю, ну будь ласка, не зв'язуйся, мовчи". Тому що в мами була своя трагічна історія: дядько, який щось комусь на кухні сказав і зник. І поки мама була живою, я ні з ким і ніколи [не розмовляв], тому що мені було її шкода... Зараз, коли я все це слухаю, я думаю: не дай Бог, якби мама була живою і все це побачила... Тоді б я, напевно, пішов на війну із цим бидлом.

– Ви говорили, що зробите все, щоб щонайменше ваші підписники не проголосували за того кандидата, який стоїть за кампанією проти вас. Я хочу запитати: що саме ви збираєтеся зробити, щоб за цього кандидата не проголосували?

– Я покажу пальцем на того кандидата, за якого треба голосувати. Знаєте, є люди, які готові занести багато валіз із мільйонами за те, щоб я показав пальцем на того, за кого хочу голосувати. Я принаймні точно знаю, що за цю [людину] голосувати не буду і нікому не пораджу. Ще раз кажу (дивлюся в камеру і кажу): хлопці, я у президенти не йду! У депутати не йду! Мені з вами нудно стояти поруч. Якщо гарна людина, нормальна, адекватна, яку я люблю і поважаю, потрапить у президенти, я готовий порадити. Але я буду позаштатним радником, у мене є чим займатися, у мене інша місія – зрозуміло? Не чіпайте мене, не витрачайте на мене свої гроші, я вам не конкурент. Я готовий допомагати, але з бидлом поруч я не сяду.

Для чого ми і росіяни обирали президентів? Щоб вони язиками і мозком вирішували конфлікти! Вони змогли це зробити? Ні, не змогли. То якого хріна вони взагалі тусуються в інформаційному полі?! Та їм застрелитися треба, якщо вони мужики

– Є обставини або причина, яка здатна змусити вас змінити рішення і піти в політику, піти у президенти?

– (Дивиться в камеру). Якщо ви торкнетеся когось із близьких мені людей, ви таки витратите дуже багато грошей! Я вас попереджаю: буде боляче. Піду! Тільки торкніться, собаки!

– Повертаючись до того, що ви сказали: від Путіна вам не телефонували? Він на рибалку з вами не збирається? (усміхається).

– Я не беру слухавку, коли мені телефонують із незнайомого номера. Я можу вам показати зараз телефон – і ви побачите, яка там кількість дзвінків з усього світу. Я уявлення не маю, хто це телефонує. Нормальна людина напише лист, скаже, чого вона хоче... Ні, не телефонували.

– У цьому самому інтерв'ю Дмитрові Гордону ви сказали: "Принесіть від олігархів заяви на моє ім'я, що вони мовчки будуть робити те, що я скажу, і тоді я піду у президенти".

– А ви все не заспокоїтеся...

– Цікаве інтерв'ю! Друге запитання: після цієї заяви, можливо, не письмові, але хоча б усні заяви від когось надходили?

– (Усміхається). Ні-ні, вони ж усі чекають. Дякую, мені й так добре. Я щиро не хочу ні з ким воювати. У мене є справа, вона мені дуже подобається, я бачу, наскільки вона ефективна. Я  минулої неділі зустрічався в Києві з батьками, і це було так круто! Я вперше побачив у Києві 40% чоловіків у залі. Це небачено! Такого не було ніколи. І я знаю, що той факт, що дівчата на зустріч із Комаровським беруть мужиків і кажуть: слухай, дивись – це так круто, тому що ніколи не було більше ніж 10–15%. Я перед цим був у Алмати – 2 тисячі людей у залі, із них 100 чоловіків. У Бішкеку – 500 осіб у залі, троє мужиків. І раптом у Києві 40%. Краще було тільки в Гельсінкі, де з 500 осіб було 250 мужиків. Тобто люди змінюються, і я бачу в цьому свій внесок. Я пояснюю, що наші діти приречені, ми приречені, якщо не заженемо мужиків до дітей, якщо наші лідери, якщо президенти не почнуть говорити про проблеми, які пов'язані з дітьми. Про проблеми наркоманії, про дитячі садки, про тих, хто поруч із дітьми, про лікарів, учителів, педагогів, дошкільну освіту. Якщо ми цієї проблеми не розв′яжемо, Україна загинула як країна, її просто немає. Але вони цього не розглядають як мету, тому що для них політика – це бізнес-проект. Щастя людей, здоров'я дітей, безпека кожного – це взагалі не їхні теми.

Ми обрали, наші північні сусіди обрали... Для чого ми і вони їх обирали?! Щоб вони язиками і мозком вирішували конфлікти! Вони змогли це зробити? Ні, не змогли. То якого хріна вони взагалі тусуються в інформаційному полі?! Та їм треба застрелитися, якщо вони мужики. А вони – не мужики, вони – бізнесмени.

– Ви сказали, що вам пропонували, щоб ви увійшли в той чи інший штаб...

– Ну то й що?

– Приходили вже від усіх потенційних кандидатів?

– Ні. Найрозумніші знають, що я не піду. І не ганьбляться.

– Скільки пропонували?

– Ну, Олесю, не хочу... Навіщо це?

– Ми ж не називаємо імен.

– Зрозуміло, що мова йде про мільйони...

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– А чому ви не погодилися?

– А навіщо?

– Кандидати не сподобалися?

– Тобто?

– Ніхто не прийшов і не сказав: Євгене Олеговичу, ми вам даємо стільки мільйонів, але водночас ми готові вас слухати, вносити у свою програму, реалізовувати...

– Такого ще не було. Вони не кажуть: "Лікарю, чого ви хочете?" Вони кажуть: "Ви повинні бути з нами". Вони всі приходять розповідати мені, що вони знають, куди мені треба йти. Вони краще за мене знають про охорону здоров'я, про хвороби, про фуфломіцини, про щеплення. Саме тому вони всі відразу котяться. Вони страшні експерти. Вони навіть того добра, що говорить Супрун, не розуміють.

– Тобто ви вважаєте, що у цьому є добро?

– Дуже багато. Якби вони хотіли реально провести реформу охорони здоров'я, вони мали б розуміти, що реформа охорони здоров'я може бути успішною тільки тоді, коли рішення МОЗ спираються на підтримку лікарів, а по-друге, спираються на підтримку населення. Якщо МОЗ налаштувало проти себе 90% лікарів і 99% населення, реформа неможлива. Щоб реалізувати реформу, для початку треба навчитися з людьми розмовляти. Не тільки про війну, віру, армію і мову, а про те, що хвилює кожного. Про ваше здоров'я, вашу безпеку...

– Давайте озвучимо телеглядачам, що саме має бути у програмі кандидата у президенти, щоб лікар Комаровський йому повірив.

– Два слова обов'язково: порядок і сім'я. Далі можна говорити: правда, працьовитість... Але це первинне для мене.

– Такого, мені здається, багато звучить. Це в одній лінійці з усіма популістськими заявами.

– Стоп! Я кажу як людина, яка має величезну пошту, яка спілкується з величезною кількістю людей і яка приблизно знає, що хвилює людей на сьогодні: найгостріша проблема, яка хвилює кожного жителя країни, – це безпека. Причому це вже не безпека, про яку ми всі думали у 2014 році, це елементарна безпека на вулиці. Цієї проблеми не вирішено, вулицями бігають якісь люди, що не мають жодного стосунку до поліції, армії, але вони розмахують кийками, розповідають, як вони будуть наводити лад, диктують, кому можна виступати, кому не можна виступати, якою мовою розмовляти можна, якою – не можна. На мою думку, це перше, із чого має почати потенційний кандидат у президенти: він має нам усім розповісти, якими способами він наведе лад. Сенс існування держави – дотримання певних норм. І дуже важливо, щоб ці норми були для всіх, не тільки для громадян, але і для тих, хто ці норми придумав. Так от: для початку людина, за яку я буду голосувати і на яку я вкажу мільйонам людей, які мені довіряють, має мені пояснити, як вона наведе лад. Не пояснить – я скажу, що за неї не потрібно голосувати.

Не треба розганяти санепідслужби у країні з війною, із масовою міграцією населення, із купою людей, які блукають без прописок куди хочуть. Маніяки! У них просто вибудувана система знищення держави!

– У першому турі вкажете чи у другому?

– Якщо буде людина, яка пояснить це зрозуміло, я вкажу й у першому. Але я поки що нічого не бачу. Друге: я хочу, щоб мені розповіли не тільки про економіку, про віру, армію, а про здоров'я, про те, як ви будете розв′язувати проблеми найгострішого дефіциту медичних кадрів, масової міграції медичних працівників, величезної кількості підроблених ліків в аптеках. Поясніть мені, щоб я розумів, що ви хоча б про це думаєте! Як ви хочете виховувати молоде покоління, коли в жодному дитячому садку країни не дотримуються санітарно-гігієнічних норм, прописаних у законі.

– Наприклад?

– Температура і вологість повітря, час, протягом якого діти мають гуляти. Цих вимог не виконують ніде.

– Чому? Це дуже складно?

– Насправді це дуже легко. Просто коли у спальні вихователька дитячого садка зробить 18 ºС, як має бути за нормою, то мамки скажуть, що їхні діти мерзнуть. І ви робите +24 ºС, сухе повітря – ідеальне середовище для розмноження вірусів. Тому що в нас мамки знають краще. А навіщо тоді держава? Навіщо вона вигадує свої норми? У них запитують: яка у вас вологість у дитячому садку? "Звідки ми знаємо?!" Як?! Прилад – гігрометр – коштує $1. Повісьте його у спальні. "Ні, до нас приходить санстанція раз на місяць – вимірює вологість". Приладом. За долар. Круто! Що для цього треба? Мізки! І не треба розганяти санепідслужби у країні з війною, із масовою міграцією населення, із купою людей, які блукають без прописок куди хочуть. [І в цих умовах вони вирішують] розігнати санепідслужби... Маніяки! У них просто вибудувана система знищення держави! Вони беруть і гублять.

І головне – ці больові точки взагалі поза інформаційним полем! Люди, безпека, сім'я, діти, пологові будинки, вагітність, поліклініка, дитячий садок – нафіг нікому не потрібні! Що зараз найголовніше? Ви вважаєте, мова? Коли ви не можете навести в лікарні лад, то ви встановлюєте в лікарні правильну мову. Можна все, що завгодно, говорити, але коли є якийсь стаціонар у місті Харкові, де 99% пацієнтів і 100% лікарів розмовляють російською, а історії хвороби пишуть українською... І це наказ. Ви можете що завгодно говорити, але це не справа київської тітки розповідати, якою мовою спілкуватися лікарям і пацієнтам у Харкові. Ви краще вирішіть, не якою мовою лікарю говорити, а як йому своїх дітей нагодувати, не вимагаючи грошей, не продаючи довідок, не призначаючи фуфломіцинів, не вигадуючи хвороб. Але оскільки ви цього вирішити не можете, ви створюєте зовсім іншу тему для обговорення.

– Вам пропонували стати міністром охорони здоров'я?

– Ні, не пропонував ніхто й ніколи, слово честі. Але я пройшов поруч із цією темою – і був у шоці. Отже, відразу після Майдану інтернет-спільнота почала обговорювати, хто ж у новій демократичній владі буде міністром охорони здоров'я. Пропонували кандидатуру, звичайно, Ольги Богомолець, Комаровського тощо. І багато хто говорив, що Комаровський був би непоганим. Хоча я взагалі не маю жодного стосунку до адміністративного управління. Це не моє. Я лікар. Але питання в іншому: щойно пішли чутки про те, що Комаровський, можливо, буде міністром охорони здоров'я, я став отримувати купу листів. Мовляв, лікарю, я багато років працював у гаражі Міністерства охорони здоров'я, знаю всі таємниці: куди зливають бензин, куди [нерозбірливо]; щойно ви станете міністром, обов'язково розповім. Або: лікарю, я маю серйозний стосунок до випробувань ліків, я вам точно розповім, куди заносять, хто платить... Я відразу зрозумів: якщо ви хочете навести лад у будь-якому міністерстві – це квиток на війну. Я – не воїн, я – будівельник. Я можу допомогти побудувати, але я не вмію воювати. Я звик до того, що є мільйони охочих послухати, що я розповідаю. Я не готовий когось вмовляти слухати. Вам нецікаво? Котіться, хлопці.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Ви сказали, що є речі, які Уляна Супрун робить правильно. Давайте назвемо їх.

– На початку своєї діяльності Уляна писала, наприклад, пост у Facebook і говорила: "Дивіться у лікаря Комаровського". Потім хтось із розумних радників сказав: "Уляно, ви ж міністр, а це якийсь нещасний лікар Комаровський – навіщо ви на нього посилаєтеся? Ви ж найрозумніша". Тобто коли Комаровський 10 років тому зняв програму про те, що можна мочити [пробу] манту, це нікому не було цікаво. Знаєте, у мене таке враження, що поруч із Супрун перебувають люди, які їй підказують теми й кажуть: "Слухайте, Уляно, щось ваш рейтинг давно не падав; бовкніть ще що-небудь".

Останнє мене просто вбило. Так, є стандарти невідкладної допомоги... Якщо хворого на каталці везуть коридором головою вперед і хтось раптово відкриває двері – хворий головою врубається в ці двері. Тому є стандарт, якого навчають лікарів усього світу, – швидка допомога завжди і скрізь перевозить пацієнтів тільки ногами вперед! Це стандарт! Але сказати в нашій країні, мовляв, хворі, вас будуть возити ногами вперед – це ополчити проти себе всіх! Навіть тих, хто тебе любить. Звідки в Уляни Супрун уявлення про те, що наш народ думає про транспортування ногами вперед?! І тут хтось із радників каже: "Уляно, ви дуже давно нічого не писали, а у нас неправильно возять пацієнтів". І Уляна пише: "Усі повинні возити пацієнтів ногами вперед". І тут же, звичайно, усі засоби масової інформації [пишуть]: от, до чого нас довела... От приблизно такий рівень дискусії. Я, наприклад, дуже вдячний Супрун... Причому щойно я вимовляю фразу, що я вдячний Супрун, одразу ж починають рахувати, скільки грошей мені заплатило МОЗ тощо...

Я вам гарантую, що якщо ви з вашою дитиною зателефонуєте мені по Skype і розповісте, які у вас проблеми, я з імовірністю 99% їх розв′яжу

– Ви, до речі, давно з нею бачилися чи говорили?

– Минулого року, здається. Не те щоб ми спілкувалися, я просто був присутнім на заході, де вона виступала. Я, до речі, незважаючи на все, що тут кричать, уважаю [заступника міністра охорони здоров'я Олександра] Лінчевського крутим лікарем, класним фахівцем, який, як і Супрун, на жаль, – нуль у комунікації з людьми... А наші люди не готові [слухати], якщо до тебе немає довіри. Я вже маю довіру в певних колах – мені можуть просто повірити. А їм просто так не повірять, їм потрібно все пояснювати.

Утім, я вперше почув від нашого МОЗ, що гомеопатія – це маячня, що народна медицина не має до міністерства жодного стосунку, що є нормальні протоколи лікування. Водночас коли проти цих протоколів обурюються, то потрібно чітко розуміти, що на амбулаторному, тобто на первинному рівні, на рівні терапевта і пацієнта, є 10–15 класичних ситуацій, і засвоїти ці протоколи зовсім не складно. І завдання МОЗ навіть не стільки в тому, щоб навчити протоколів, скільки заборонити робити дурниці. Але все це розіб'ється об злидні, об безправ'я лікарів. Тому реформувати охорону здоров'я без грошей, законів і доброї волі неможливо! Це абсолютна дискредитація будь-якої реформи. Узятися за це міг тільки той, хто нічого не розуміє ні в нашій ментальності, ні в тому, як виживають наші лікарі.

Будь-яка людина, яка намагається нав'язати модель охорони здоров'я, чи то американська, чи то англійська, чи будь-яка інша, позбавляє лікарів можливості заробляти. Лікарі адаптовані до цієї системи, ви всі через цю систему страждаєте. Вам виписують купу непотрібних ліків, ви обходите десятки лікарів, хоча в нас є класні фахівці... Але коли ви кажете: усе, тепер ми лікуємо тільки так – ви фактично заважаєте лікарю заробляти, ви – головний ворог. Ви хочете, щоб було реалізовано протокол? Зробіть лікаря забезпеченим! Але для того, щоб бути забезпеченим, він має виконувати ось ці правила. Не можна навпаки. Вам здається, що цей класний фахівець бере хабарі? Ви хочете почати реформу з його звільнення? Почекайте, зробіть таку зарплату, щоб він хабарів не хотів брати, тоді у вас і реформа вийде. Ви хочете, щоб на швидкій допомозі замість лікарів їздили парамедики? Це правильно, так у всьому світі. Тільки ви спочатку створіть інститут парамедиків, навчіть людей цим користуватися, а потім знищуйте швидку допомогу. Інакше не вийде. А так усе через дупу. Аденоїди видаляють через дупу, Олесенько...

– Поясніть мені як досвідчений комунікатор: що означає ініціатива робити консультації по Skype?

– Так, стоп. Олесю, я вам гарантую, що якщо ви з вашою дитиною зателефонуєте мені по Skype і розповісте, які у вас проблеми, я з імовірністю 99% їх розв′яжу. А якщо я перед цим зайду до вас у будинок і скажу: ось тобі, Олесенько, отоскоп, він коштує $1, і навчу вас, як цим користуватися... Якщо я зроблю фельдшерсько-акушерський пункт, де буде не медсестра, а, наприклад, секретар місцевого зрадника колгоспу, якого я на тримісячних курсах навчу, куди прикласти датчик, як посвітити веб-камерою в горло, вухо тощо, як на цьому приладі зняти електрокардіограму, то, я вас запевняю, 90% амбулаторних питань можна розв′язати або сказати, що це не підлягає лікуванню за допомогою Skype.

– Мене цікавить, який це мало б вигляд технічно...

– Це мало б такий вигляд: кабінет, у якому є, насамперед, нормальний інтернет. Я щороку відпочиваю в Карпатах – там є цілі регіони, де ловить, наприклад, тільки "Київстар", МТС (Vodafone. – "ГОРДОН") не бере як такий. Я стосовно цього згадував добрим словом Михайла Миколайовича...

– Задорнова?

– Саакашвілі. Роки три тому я відпочивав у Грузії. Є регіон Тушетія, відкритий три місяці на рік: там перевал, який відкривається від снігу десь до кінця або середини червня і в середині вересня вже закривається. І ось ти приїжджаєш у цей регіон (ще раз повторюю, який відкрито три місяці на рік), хрін знає куди, прости Господи, а там 3G-інтернет! Я цього року був у Дземброні, це найвисокогірніше село в Карпатах, красиве, моє улюблене місце. Так от, щодня на гору Піп Іван іде демонстрація, тисячі людей – а інтернету немає! І ми в умовах того, що у нас немає інтернету, обговорюємо Skype-діагностику.

– Ми ж не обговорюємо. Ми говоримо, що її запускають.

– Чудово. Отже, [інтернет-покриття для] Skype – це раз. Потім затвердили, яким має бути кабінет, яке там має бути обладнання. Отоскоп коштує долар, а в Китаї можна замовити отоскоп із веб-камерою, і він коштуватиме $5. Але у нас же куплять за $50, я точно знаю. Так от, я впевнений, що приблизно за $2 тис. можна організувати крутий кабінет інтернет-діагностики, у якому можна буде дивитися, слухати стетоскопом, знімати електрокардіограму, дивитися в усі дірки, прости Господи, поміряти артеріальний тиск. Усе це зможе зробити людина без медичної освіти, яка закінчила двомісячні курси. Це може зробити будь-який житель села.

У Києві сидітиме величезний центр, де буде цілодобово чергувати 100 фахівців, які можуть консультувати людей у такий спосіб... Якщо тобі показують кардіограму, і ти її не розумієш, то на зміну буде один черговий крутий лікар, який може тут же проконсультувати... Вибачте, а що, не можна висип подивитися по інтернету? Не можна в горло посвітити ліхтариком і подивитися, ангіна це чи ні? Так, класно, якщо у вас буде в кожному селі по доктору, але цього не буде! Ви на 90% усіх лікарів згубили, країна вже деградувала! У нас же гонка за лікарями! Про те, що лікар когось угробив, у нас пишуть усі, а про те, як він урятував, писати не дуже цікаво. Те, що лікарі живуть на жебрацькі зарплати і мають якось виживати, нікому не цікаво. А зловити чергового хабарника, який, подивившись по телевізору, як вони крадуть вагонами, теж захотів вкрасти маленький шматочок...

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Скільки має одержувати лікар?

– В Україні?

– Так.

– €1500.

– А одержує?

– €100-150. І нам кажуть, що якщо він буде "пахати", то зможе заробити €300.

– Щоб далеко не ходити: скільки одержує ваша дружина, яка пропрацювала все життя дитячим офтальмологом?

– Моя дружина на пенсії...

– Скільки у неї пенсія?

– 1450 гривень! І що далі? У чому сенс життя, не знаєте?

– У такому чоловікові, напевно (усміхається).

– У мене є близький друг, найкрутіший лікар, мій перший учитель, мій перший завідувач реанімаційного відділення. Він не витримав усього цього, у 1991 році виїхав до Америки. Лікарем він там працювати не зміг і працював фельдшером. Він попрацював 20 років, одержав американську пенсію і повернувся в Україну. Тепер він американський пенсіонер, який живе тут і отримує пенсію $2500. Уявляєте, як добре бути американським пенсіонером на батьківщині?! Виходить, що якщо ти 20 років відпахав в Америці фельдшером, то ти людина, а якщо ти все життя пропрацював лікарем... Моя дружина приймала по 50–60 осіб на день... Держава сказала їй: ти розумниця, 1450 гривень, yes! Вона приходить і каже, знаєш, мені додали 100 гривень (або 200)... Дякую!

В усьому світі є приблизно 400 ліків із доведеною ефективністю. На цих ліках країна має перестати заробляти. З усім, що не входить до цього списку, робіть, що хочете. Валідол, корвалол, які-небудь ліки, що підвищують імунітет, можуть коштувати хоч тисячу гривень. Це нічого не лікує!

– Пенсійна реформа пройшла...

– Про що ми тут взагалі розмовляємо?!

– Якби ви проводили медичну реформу...

– Я б не проводив, Олесю.

– ...й у вас були для цього необхідні можливості...

– Кошти!

– ...і кошти. Що б ви зробили?

– Перше – я б зробив нормального лікаря. Щоб я щось міг вимагати від лікаря, лікар має отримувати нормальні гроші. Точно так само, до речі, ми нічого не зробимо в поліції без забезпеченого міліціонера. Далі. Лікар (ми говоримо про первинну, амбулаторну, ланку), наприклад, педіатр, зобов'язаний знати 15 стандартних станів. Ці стани називатимуться, умовно кажучи, висипання, підвищення температури, жовтяниця, кашель, соплі. Тобто скарга, навколо якої може бути купа діагнозів. Він має знати стандартні сучасні протоколи лікування бронхіальної астми, атопічного дерматиту, гострого запалення легенів, стандарт допомоги під час ГРВІ. До того ж, я б йому дав ці стандарти і заборонив виходити за їхні межі. Якщо пацієнта в межах цих стандартів не можна вилікувати, це вже наступний рівень.

Далі. В усьому світі є приблизно 400 ліків із доведеною ефективністю. На ці ліки країна має повністю прибрати всі оподаткування! Перестати на цих ліках заробляти. З усім, що не входить до цього списку, робіть, що хочете. Валідол може коштувати хоч тисячу гривень, корвалол – хоч тисячу гривень! Які-небудь ліки, що підвищують імунітет, – хоч тисячу гривень! Це нічого не лікує! Якісь ліки покращують роботу печінки? Таких ліків немає в природі. Ви вважаєте, що вони є? Вам це допомагає? Будь ласка, купуйте, але гроші, які ми заробимо із цих продажів, я б пустив на підтримку нормальних ліків. Точно так само ми домовилися із виробниками в Україні. [У нас] чудова потужна система фарміндустрії. Можна домовитися із фармкомпаніями, що ми будемо робити, а що – ні. Але ми вимагатимемо міжнародного контролю якості.

Я б зустрівся як міністр охорони здоров'я перш за все з міністром внутрішніх справ. Я б сказав: слухай, як зробити так, щоб твої хлопці пообрубували руки тим, хто привозить в аптеки лікарський фальсифікат? Можна зробити так, щоб твої хлопці, які займаються наркотиками, не ганяли лікарів, які лікують онкохворих, що вмирають? Ви зосередьте зусилля на школах, на дітях, на закладчиках. Дайте лікарю без страху призначити онкохворому при смерті знеболювальне!

Є купа ліків, які рекламують. У нас щодня на будь-якому каналі реклама відхаркувальних засобів. Відхаркувальні засоби дітям перших п'яти років життя потрібні вкрай рідко і тільки під наглядом лікаря, а [призначати відхаркувальні засоби] дітям до двох років – це взагалі злочин. Я б просто сказав лікарям: хлопці, як тільки ви призначите дитині таку погань, ви перестанете бути лікарем. Але зараз це ні на кого не діє! Ну не буду я лікарем – слава тобі, Господи! Піду нормально працювати. Розумієте, у нас няня заробляє більше, ніж лікар.

– Сьогодні відбувається реформа охорони здоров'я. Медицина комерціалізується. Поясніть, як вона може бути в цьому стані без страхової медицини?

– Навіщо для цього реформа охорони здоров'я? Є купа міжнародних страхових компаній, пустіть їх на ринок!

– Хто це має робити?

– МОЗ, звичайно.

– Де друга частина реформи? Я не розумію, як реформа запрацює без цієї складової.

– У вас є машина, ви хочете її змінити на кращу, але водночас у вас немає грошей на бензин. І далі що? Ще раз кажу: фінансування медицини катастрофічно зменшується. Водночас за будь-яким комп'ютерним томографом, за будь-яким ремонтом у лікарні все одно стоять живі люди в білих халатах! Реформа медицини починається із людей, з їхього добробуту, безпеки... Щодня повідомлення: у тій лікарні побили лікаря, у цій лікарні побили лікаря... Я це дуже добре знаю. Я зробив усе, щоб мої хлопці не пішли в медицину...

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– А хотіли?

– Звичайно! Уявляєте, чого б я міг навчити своїх дітей?! Що б я зробив?! Усе, що я можу! Але я прекрасно розумію, як це не спати ночами, як це говорити: "Ваша дитина померла"... Я розумію, що це таке, я в цій каші варюся усе життя. Я не хочу, щоб вони йшли цим шляхом. Тому що в цій країні тебе не цінують, ти нікому не потрібен, кожній твоїй помилці будуть радіти. Люди не прийдуть тобі на допомогу!

Я якось уважав, коли був зовсім молодим... Припустімо, ти працюєш заввідділення обласної лікарні... О 14–15.00 у тебе закінчився робочий день... Був колись рік або півроку, коли у мене була зарплата $3 на місяць! Із надбавками. І ось, коли робочий день закінчується, що треба робити? Заробляти на життя. І тому ти виходиш, сідаєш на трамвай... Я такий крутий шоумен, як вони всі розповідають, сідав на трамвай та на першу машину, стару "шістку", заробив у 35 років... До чого я це все розповідаю? Приїжджаєш кудись, там важкий хворий. Ти прекрасно розумієш, що не треба, за великим рахунком, його вдома залишати, треба в лікарню... Але ти бачиш, що у них немає грошей... Коротше, ти призначаєш лікування. Повертаєшся додому – у тебе серце не на місці, ти хвилюєшся. А вони мовчать, не телефонують, не повідомляють. Потім ти розумієш: якщо ти поїхав і тобі не зателефонували, значить...

Усі, хто хоче жити з високо піднятою головою, не принижуватися, не ходити навшпиньки, не бути заручниками у самодура головного лікаря, їдуть за кордон

– Усе добре...

– Усе супер! Тому що якщо він чхне або пукне не так – тобі серед ночі зателефонують! А якщо перестали телефонувати, значить, ти його вилікував. Так от, на сьогодні у мене 38 дзвінків зі словами: "Лікарю, спасибі, нам стало краще!" 38 за 40 років лікарської практики!

Тому я не хочу, щоб у країні, де так ставляться до лікарів, мої діти, мої близькі ставали лікарями. І, судячи з інформаційної кампанії проти лікарів, яку очолює МОЗ... коли МОЗ ініціює кримінальні справи проти лікарів... нехай тобі грець, але МОЗ не має ініціювати кримінальні справи! Ви можете виховувати, можете спілкуватися, можете вмовляти, можете створювати альтернативу цим лікарям... Це ситуація, коли нещасний голодний украв шматок хліба, а ми його судимо... Ви спочатку зробіть лікаря шановним та забезпеченим, а потім із нього можна буде вимагати. Потрібно, щоб він бився за своє місце, щоб він був зацікавлений, щоб не думка бабусі визначала, як лікувати, а думка великої медичної науки, представником якої має бути грамотний забезпечений цивілізований шановний лікар. Інакше у вас не вийде.

Тому всі ті, хто хоче жити з високо піднятою головою, не принижуватися, не ходити навшпиньки, не бути заручниками у самодура головного лікаря, який краще знає, що і як, куди йдуть? Ось туди... І їм там раді! Коли вони приїжджають у Польщу, Словаччину, Чехію, Німеччину, вони можуть пахати від ранку до ночі... Ви розумієте, що таке працювати добу через добу? Доба – чергування, доба – відпочинок. Я в такому ритмі відпрацював 10 років. У мене було 14 добових чергувань і три доби чергування із санавіації на місяць. І я, незважаючи на це, "шоумен", "продався МОЗ і прививочникам"... Навіть спасибі ніхто не скаже...

– Який у вас був найважчий випадок за всю історію?

– У мене цих випадків було... Ну навіщо? Адже наше завдання дати людям дорогу до добра, до покращення життя, а не розповідати про мерзотників...

– Лікар – це така професія, коли потрібно абстрагуватися. Лікарі мають володіти набором якостей, щоб не впускати в себе горе, якщо воно трапляється... Вони мають бути трохи циніками. Які випадки вас зачепили настільки, що не вийшло залишитися професійним циніком?

– Я колись думав, що піду на пенсію і буду писати "Записки лікаря".

– Як у Булгакова?

– Так-так. А зараз я розумію, що навряд чи. Тому що, якщо я піду на пенсію, треба буде якимось чином все одно на життя заробляти. А на життя найкраще заробляти Skype-консультаціями, на "Записках лікаря" багато не заробиш... Я вам із задоволенням розповім [одну історію]. Я молодий хлопчик, мені 26 років, чергую по санавіації... Щоб ви розуміли, що таке санавіація: удень ми літали вертольотами, а вночі вертольоти не літали і тому ми їздили машинами. Листопад, виклик у місто Краснокутськ (це Харківська область), діагноз – отруєння чадним газом. Я приїжджаю в Краснокутськ, там ситуація така: мама пішла на вечірнє доїння, залишила вдома двох дітей (два і чотири роки), приходить додому – дворічна лежить без свідомості, чотирирічна ходить, кашляє. Вона хапає дворічну, несеться у лікарню з нею на руках... У лікарні кажуть: "Шо ти її принесла? Вона ж мертва". Вона кладе цю мертву – біжить за тою, яка кашляє. Бере її на руки, приводить... Коротше кажучи, на цю чотирирічну, ще живу, дитину мене викликають.

Я приїжджаю, застаю дитину з набряком легенів. Це отруєння чадним газом. Отруєння чадним газом лікується так: інтубаційна трубка, апарат штучної вентиляції легенів, стовідсотковий кисень. З'єднання чадного газу з гемоглобіном тримається приблизно вісім годин. Якщо є кисень, апарат штучної вентиляції легенів – дитина живе. Ні – вона помирає. Дитину треба везти до Харкова, тому що тут кисню немає, апарата, який може обслужити чотирирічну дитину, немає. Але везти я її не можу – тому що з неї валом валить піна, електровідсмоктувача в машині немає... Вона – труп, за великим рахунком. А якщо ви берете в лікарні дитину, і вона померла дорогою, ви навіть у лікарню її не везете, а відразу в судово-медичний морг, й автоматично відкривають кримінальну справу. Тому в такій ситуації всі лікарі санавіації в Радянському Союзі викликали головного лікаря і говорили: давай домовимося, я зараз спробую її довезти до реанімації, але якщо вона помре в дорозі, я повертаюся із трупом ніби я нікуди й не їздив. Так я і вчинив. Але довезти її я не можу, тому що з неї, ще раз кажу, валить піна...

Що я зробив? Я ввів їй певні препарати і засунув у неї інтубаційну трубку діаметром у два рази більшу, ніж потрібно, і в мене з'явилася можливість катетером відсмоктувати слиз, який валить. І ось ми їдемо в Харків, ніч, дощ, водій тричі зупинявся, фари протирав, я катетером із трубки відсмоктую слиз – і в кватирку... Так ми їдемо півтори-дві години. Я привіз дитину – вона жива. Я повертаюся додому абсолютно щасливою людиною, бо знаю, що я її довіз, зараз до неї підключать стовідсотковий кисень, і вона виживе обов'язково. Я щасливий, тому що точно знаю, що такого ідіота як я, більше на світі немає! Жоден нормальний лікар, який розуміє, чим ризикує, таку дитину із собою не взяв би ніколи! Я реально розумію, що це перший пацієнт у моєму житті, якого 100% врятував я і тільки я! І ти розумієш, що ти не даремно закінчив інститут, не дарма пахав.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

Наступного дня я приходжу в лікарню, а мені мій заввідділення каже: що ти там вчора накоїв? "А що таке?" – "Ти ж йому трубку засунув товстішу, ніж потрібно, тепер у нього горло подряпане, він говорити не може нормально, захрип. На тебе рапорт, між іншим, написали". На мене написали рапорт, і міський відділ охорони здоров'я розглядав мій страшний злочин.

– Колеги написали?

– Ну звичайно! Завідувач відділення, у яке я привіз дитину. Ось так усе влаштовано. Ти можеш сказати спасибі тільки сам собі. Ніколи ніхто нічого не оцінить. Що ти стаєш відомішим, то більше про тебе пишуть гидоти, то більше про тебе говорять такого, що хочеться послати всіх, сказати: "Навіщо ви мені потрібні?! Одне моє слово "купуйте ось це" – і ви мені не потрібні, я поїхав жити на тропічні острови". У що це обходиться? Ти приходиш додому, жити не хочеться, коли вмирають діти, помирають через ідіотів, тупих ідіотів, які тебе не слухають... Дружина, слава Богу, розуміє по очах, коли тебе краще не чіпати... "А чому це твої діти не лікарі?" Як можна в цій країні бути лікарем?! Тут усіх лікарів винищили! Я дивлюся на своїх колег, нормальних, які не продаються, я взагалі не розумію, як вони живуть. Що є стрижнем, який змушує працювати тут, де тебе не цінують і ти нікому не потрібен? Я приїжджаю у Казахстан – 2 тис. людей! У нас у Києві – 300. Нікому це не потрібно. Усі розумні, усі грамотні, усі йдуть у Європу...

Чомусь ніхто не говорить, але саме нинішня команда реформаторів МОЗ нейтралізувала таке ганебне явище, як план ліжко-днів

– До речі, Україна могла б розвивати медичний туризм?

– Супер! Легко! Наприклад, Харків був центром стоматологічного туризму для Російської Федерації...

– І краще, і дешевше.

– І краще, і дешевше! Я вже не кажу про Бєлгород, який увесь лікувався в Харкові... Із Москви прилітали і лікувалися. Принаймні стоматологічний туризм – це точно. І всі мої [знайомі], які приїжджають з-за бугра, приїхали сюди і пішли до наших стоматологів.

– А можна було б зробити так, щоб і з Європи сюди їхали?

– Можна, звичайно! Але чому вони сюди не поїдуть? Тому що немає доріг, тому що немає безпеки, тому що немає правил гри, тому що щойно ви стаєте власником клініки, куди масово їздять із Європи, відразу знайдеться купа доброзичливців, які прийдуть вас учити життя, із ким ви маєте поділитися, кого ви маєте полікувати безкоштовно тощо. Ми знищуємо країну, тому що у нас немає порядку. І ніхто не може зрозуміти, що поки нам не забезпечать порядку і закону, у нас не буде країни. Просто-напросто не буде. Ви, гади, уб'єте, вибираючи ідіотів.

– Знову повертаємося до баранів (усміхається).

– Так, бо інакше нічого вирішити не можна. Тому що якщо вам не розкажуть, як вони будуть вирішувати найгостріші проблеми...

– Повертаючись до теми медреформи. Яку країну, яку медичну систему ви б узяли за основу?

– Наприклад, система Семашка побудована на лікареві, не дуже багатому, м'яко кажучи... Хоча її можна було оптимізувати тими самими протоколами, зменшенням бюрократичної добудови, знищенням усіх лівих способів лікування, знищенням планів... До речі, чомусь ніхто не говорить, що саме ця команда реформаторів нейтралізувала таке ганебне явище, як план ліжко-днів. Ніхто не говорить, а це дуже важливо! Але тим не менше я не можу зрозуміти, як можна лікарю із західною освітою реформувати охорону здоров'я і допускати продаж антибіотиків і купи інших ліків без рецептів...

– Ви вважаєте, що потрібно вводити рецепти на продаж антибіотиків?

– Це закон. Будь-який антибіотик – це препарат рецептурного списку. Чому його продають без рецепта? Чому треба наводити порядок, починаючи з боротьби з лікарем, який узяв хабар? Чому не можна почати наводити порядок з аптек?

– Євгене Олеговичу, ми з вами розмовляємо вже понад годину, і весь час ви захищаєте своїх колег...

– Я їх розумію.

– Ви розповідаєте, із чим доводиться стикатися... Чому ж тоді ви говорите, що ви біла ворона, і багато колег вас не люблять? Ви ж, здавалося б, їхній головний пропагандист...

– Ні-ні. Вони ж мене не за це ненавидять. А за те, що я можу вижити, не використовуючи методів лікування або заробітку, які вони практикують. Лікар має відсоток від аптеки, має відсоток від лабораторії. Ви заходите в лікарню і вас змушують надіти бахіли – це чиста маячня, цього ніде у світі немає. Це способи бізнесу. А я можу заробити іншими способами і завжди міг. Ніхто про це, можливо, не знає, але я, завідуючи відділенням, усе, що мені засовували в кишеню, залишав у відділенні. А після роботи їхав, заробляв своїм дітям. Але у мене у відділенні лежали діти з дитбудинку в підгузниках і гралися Lego. Я харківських олігархів розкуркулював, забирав у них іграшки, підгузники – і вони самі потім уже привозили. Так, це було, але це неправильно. Одне я можу сказати зі свого досвіду (моя максимальна адміністративна посада – це завідувач відділення): спокійно працювати в нашій медицині можна тільки тоді, коли ти киваєш і не сперечаєшся із начальством. Це, до речі, скрізь у бюджетній сфері. Жоден міліціонер не буде сперечатися із начальником райвідділу, жоден вчитель не піде проти завуча чи директора, жоден лікар не піде проти завідувача відділення або головного лікаря, інакше його життя буде знищено.

– Тому потрібно очолити процес.

– Тому наших лікарів навчили мовчки виконувати правила, які встановило начальство. Я це на собі відчув. Я приходжу завідувати – у відділенні лежать 60 дітей із ГРВІ та одержують на день 240 уколів. Я працюю в цьому відділенні рік – там уже роблять не 240 уколів, а п'ять. І всіх лікарів це влаштовує, тому що я, заввідувач ділення, узяв на себе відповідальність. Я пішов через дев'ять років, і рівно через місяць у цьому відділенні стали знову робити 240 уколів.

– Чому ви припинили робити уколи?

– Тому що це вірусні інфекції, і вони не лікуються антибіотиками. У нас у країні в уколах вводять антибіотики, хоча ніде у світі дітям попи не колють.

– Не колють?

– Ні. Узагалі. Цивілізована медицина цього не розуміє. Хоча у нас у країні триває цей страшний, дикий, жахливий безлад. Я кричу про це вже років 10. Хлопці, якщо дитина вмирає – ліки вводять внутрішньовенно, якщо вона при свідомості – вона п'є солодкі сиропи. Якщо вона рве цими солодкими сиропами, то є протиблювотні ліки, є купа способів, як дати [сироп], щоб вона не вирвала. Я це кажу на всю країну, але тим не менш у країні продовжують колоти дітям попи, тому що батьки вважають, що це ефективніше, ніж сиропчик. Лікарі йдуть на поводу, тому що – ну а як же? – батьки ж гроші платять. І тепер я запитаю у суспільства: люди, ви готові ганяти Комаровського за те, що він кудись там зібрався на риболовлю, а у вас є совість, щоб захистити дупи власних дітей? Ви взагалі бачите, у яких умовах ваші дружини з дітьми у лікарнях перебувають? Ви не хочете глотку порвати за них? Не мене ганяти (я не збираюся у політику), а захистити власних дітей?

У мене ситуація була прикольненька. Приходить до знайомого в районну лікарню дядько і каже: "Слухай, я тільки що дрова рубав, вискочила лисиця, цапнула мене і втекла". Будь-який лікар знає: нормальна лисиця не побіжить кусати людину. Це яка лисиця?

Майдан показав: якщо ви не будете розбірливі, то вас знову очолять люди, у яких немає нічого святого, які брешуть і крадуть без докорів сумління, які можуть бити людей навіть у прямому ефірі, які можуть закривати канали за те, що вони щось не те сказали, які можуть вирішувати, якою мовою і якому артистові де співати

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Скажена.

– Скажена! А в лікаря немає ліків від сказу. Він каже: "Тебе скажена лисиця вкусила – тобі треба терміново до Харкова їхати". "Та в мене ж господарство". Він пішов у господарство. Помер від сказу. Хто винен? Лікар, який не вмовив, який не простежив. Звичайно, він винен, що у нього немає вакцини від сказу. І найцікавіше: коли почали з'ясовувати, головний лікар підпільно завіз ліки від сказу і провів їх по аптеці...

– Заднім числом...

– І лікаря звільнили.

– Ви мені не раз говорили щодо підроблених ліків, які можна придбати в Україні. І я завжди з-за кордону не магнітики привожу, а максимально повні сумки всіляких лікарських засобів...

– Собі і друзям...

– Абсолютно правильно. Наскільки ця проблема серйозна? Імпортні дорогі ліки, які продають в Україні, можуть бути несправжніми?

– Звичайно, можуть. По-моєму, кожен українець бачив чудовий ролик, як відкривають капсули "Ессенціале", – вони порожні. Ніби дорогі імпортні ліки...

– Як це відбувається технічно?

– Це не до мене. Це ви [міністра внутрішніх справ України] Арсена Борисовича [Авакова] до себе покличте і поставте запитання. Це не в моїй компетенції.

– Не йде.

– Ідіть ви до нього. Скажіть: "Ми ж харків'яни, давайте, поговоримо". А як інакше?

– От ви коли станете міністром охорони здоров'я...

– Ні-ні. Я будівельник. Я можу порадити міністру охорони здоров'я, куди йти і з ким розмовляти. Мені не цікаво ходити до людей, які не хочуть зі мною розмовляти. Я не буду принижуватися.

– Дайте практичну рекомендацію, як купувати ліки. Це ж квест виходить...

– А у вас квест по життю. Усе квест. Поїздка будь-якою маршруткою – це квест. Тому що п'яний ідіот зараз у вас вріжеться. Це обкурений водій, який не може на шлагбаум на переїзді зупинитися. Бо немає закону у країні, порядку немає, і я не чую ні від кого, як цей порядок наводити. Квест – це якщо ми зараз щось скажемо, що комусь не сподобається, і на виході з каналу вам дадуть по голові. І мені дадуть по голові. І після того, як нам дадуть по голові, купа демократичної громадськості скаже: "Ну правильно! А чому вони сказали те, що не годиться говорити?" Я можу собі дозволити говорити те, що думаю. Я висловив свою якусь думку – я можу помилятися. Я ж не експерт у геополітиці, але ображати мене за те, що наші думки не збіглися... Я тільки один раз читав про себе таку кількість гидот: коли я під час Майдану записав звернення до батьків Росії. Тоді я одержував купу листів від своїх читачів із Росії...

– Що ви тоді сказали?

– Суть мого звернення зводилася до наступного: будь ласка, не лізьте, дайте нам можливість розібратися із нашими ідіотами. Не треба нам допомагати, ми самі. Нам такої можливості не дали. У підсумку Революцію гідності перетворили на національну революцію, і ми маємо те, що ми маємо. Так от, я з'ясував, що жителі моєї країни вміють проклинати набагато крутіше, ніж жителі сусідньої. Цього я від них не очікував.

– Якщо таку кількість людей, мотивованими чи невмотивованими вони були, зачепила ваша фраза про риболовлю з Путіним, можливо, ви хочете її продовжити, розширити або пояснити?

– Напевно, якби моя дружина могла, вона б сказала: "Женю, поговори з ним про що-небудь інше". Я вважаю, що коли лідери двох держав говорять під наглядом ще двох, їм важче домовитися. Це моя думка. Далі: "Які у нас цілі? Яку ви ставите перед собою мету, Володимире Володимировичу? Знищити нашу країну?"

– Щоб тут було погано. Щоб можна було показати своїм співгромадянам: дивіться, якщо ви почнете виходити на вулиці, якщо ви почнете показувати, що вам не подобається, як ми керуємо, то у нас буде такий самий бардак, як в Україні. Тому сидіть і не дзижчіть.

– А якщо будете дзижчати, то до влади прийдуть ось ці... Я не знаю, звідки це береться, але я одержав приблизно три сотні листів з однією і тією самою фразою в різних варіаціях: "Докторе, обережно, ці вам не ті!" Ось така фраза. Хлопці, Майдан показав: якщо ви не будете розбірливими, якщо ви будете наївно вірити всій локшині, яку вам говорять, то вас знову очолять і поведуть куди-небудь люди, у яких немає нічого святого, які брешуть і крадуть без докорів сумління, які можуть бити людей навіть у прямому ефірі, які можуть закривати канали за те, що вони щось не те сказали, які можуть вирішувати, якою мовою і якому артистові де співати. (Із сарказмом). Це справа вищих державних мужів!

Не захист дітей, не гідність солдата, не безпека кожного жителя країни, не доступ людей до безпечних ліків, не нормальна школа, не чиста обладнана лікарня, а це! І ви спрямовуватимете свій гнів на людину, яка щось не те сказала чи щось не те заспівала, а злодії і бандити будуть поза вашим полем зору! Тобто нормальні люди з'ясовують, хто з них найнормальніший, а у бандитів усе гаразд: за мною більше армії, за мною більше тітушок, за мною більше грошей... І всі підкоряються! А ті, хто це зрозумів, – найчесніші, найпрацьовитіші – масово [виїжджають із країни].

Мій дуже близький друг живе в Карпатах. У серпні в нього день народження, і я завжди до нього приїжджаю. За столом сидить купа його братів, купа братів його дружини. А цього року ми сиділи з ним удвох. "А де всі?" – "Усі працюють. Там". Це гідність?!

– Але коли почалася Революція гідності, ви повірили...

– Так, і цього я їм не пробачу...

– ... що в Україні будуть європейські цінності, рівень життя підвищиться?..

– Повірив, тому що лошара. Ну як я міг повестися на це все?! Але якщо ви подивитеся мої виступи того часу, я звертався до людей ще до подій у Донецьку і говорив, що найголовніше – почати домовлятися. Краще роками говорити, ніж днями стріляти. Я, звичайно, не голосував за нашого президента, просто тому що я не люблю програму, яка називається "Жити по-новому". Я цього не розумію...

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– А за кого ви голосували?

– Я голосував за Ольгу Богомолець. Я їй повірив. Отже, це була помилка, оскільки Ольга не впоралася зі своєю місією навіть на посаді керівника парламентського комітету охорони здоров'я. Я вважаю, що не впоралася. Ви ж прекрасно розумієте, що якщо комітет з охорони здоров'я не може навіть налагодити комунікацію з МОЗ – це безнадійно...

– Винен комітет чи МОЗ?

– Вони обоє не вміють спілкуватися. Скрізь є якісь розбіжності поглядів, інтересів, невміння домовитися, невміння поступитися. У нас дуже люблять зараз обговорювати тему компромісів: мовляв, жодних і ніколи, що будь-який компроміс на умовах Росії – це, наприклад, програш нашої країни.

– Просто зараз активізувалися сили, які під компромісом розуміють повне здавання інтересів України і капітуляцію. Тому на цю тему так болісно реагують...

– Добре, нехай. Це ж не моя зона відповідальності. Розумієте, у чому проблема: компроміс із сусідом – теоретично – набагато складніша штука, ніж компроміс із дружиною. Ми не можемо досягти компромісу всередині країни, ми воюємо одне з одним, ми з'ясовуємо, що ж іще є в країні таке, щоб ми могли набити морди одне одному! Ми вишукуємо те, що нас розділяє...

– Правильно. Поки люди ламають списи об ідеологію, можна дуже добре пиляти гроші.

– Так, поки ми б'ємо одне одному морди, вони вирішують свої проблеми. Мистецтво компромісу починається із себе, із того, що треба трохи поступитися. Але треба чітко розділяти інтенсивність загрози: загрози співачки, яка заспівала не там, де ви хотіли, і не тією мовою, і загрози конкретної людини, яка проголосувала за злодійство і бандитизм. Але поки активісти ганяють артистів, інші артисти, набагато професійніші, яких до жодних "Миротворців" не занесено...

– І більш високооплачувані (усміхається)...

– ...ідуть уперед семимильними кроками.

– Хочу запитати ще про один компроміс – усередині сім'ї. Народження дитини теоретично має зміцнювати шлюб, але, як свідчить статистика, народження дитини часто призводить до розлучення...

– За моєю [статистикою], 40% сімей не витримують випробування дитиною.

Я не вдаю із себе великого доктора Хауса і великого лікаря. Я – комунікатор між медичною наукою і мамою. Я можу, наприклад, підказати, що допомагає, а що ні

– Чому так стається і що робити?

– Бути щасливими батьками – це технологія. Насамперед проблема полягає в тому, що в нашій країні традиційно чоловіків повністю ізольовано від ухвалення будь-яких навколодитячих рішень. Жінка, яка перебуває під впливом гормонів, страхів, під впливом власних родичів (знову-таки – родичів-жінок), у якої домінує інстинкт, щоб [дитина] не змерзла і не померла з голоду, коїть чисте свавілля. Дитина кричить – у голові у жінки тільки дві думки: вона або змерзла, або зголодніла. У неї болить живіт від того, що вона об'їлася, від того, що спекотно в кімнаті... Вона не може довести її до пуття, водночас мужик – осторонь. Коли дитина захворіла, він каже: давай я побіжу в аптеку. Тобто логіки і здорового глузду біля дітей немає взагалі. Чоловік, який пішов на батьківські збори, дав дитині ліки, розуміє, що таке дитячий одяг, розуміє, що таке системи дитячої безпеки, – таких чоловіків дуже мало.

Навіть більше, у нас двічі батьки чотирьох дітей ставали президентами. Я чомусь думав, що коли батько чотирьох дітей стає президентом, то діти для нього щось означають. І не тільки свої. І він хоча б іноді нам пояснить, що таке добре і що таке погано... Як це круто мати шановного забезпеченого дитячого лікаря, як це важливо, щоб у дитячому садку був один педагог на п'ятьох дітей, а не на 30... Але цього не відбувається.

До чого я це все говорю? Я поклав життя на те, щоб пояснити вам: якщо ви знаєте і вмієте, то батьківство – це щастя, але ментально ви хочете зробити це подвигом. Усе, що вам допомагає, ви сприймаєте мало не в багнети. Ви боретеся з підгузками, із харчуванням у баночках – ви шукаєте собі проблеми! У нас купа мам із тримісячними дітьми сидить і годинами робить "пісь-пісь-пісь", а потім біжить і розповідає подругам: уявляєте, мій у три місяці сам потрапив у горщик! І всі починають "пісь-піськати" замість того, щоб одягнути дитині підгузник і лягти поспати. Ви просто уявіть собі, як ваша мама, ваша, Олесю, мама, 20 років тому (чи скільки?) виносила вас узимку гуляти. Ви взагалі уявляєте, як гуляти з дитиною без одноразового підгузника?! Тільки сповили – (принюхується) – розповили. А зараз – йолки-палки! – всі умови для того, щоб подорожувати, відпочивати, любити, спати по ночах, контролювати дитину... Кліматична техніка, пральна машина – автомат, сушарки, мікрохвильовки, посудомийні машини – усе, що допомагає людям виживати і розмножуватися, держава має негайно зняти ПДВ, держава має відкрити шлях до щасливого батьківства. Держава має навчати дітей у школі, що таке правила безпеки, як поводитися із гаджетами, що таке "екранний час". Ви це чули?! "Армія, мова, віра". Де тут діти, а де люди?! А вони вчать мене патріотизму...

– Євгене Олеговичу, слухаю вас і думаю: це ж президентська програма! Уперед!

– Ні-ні-ні! Вони мене вб'ють! Для мене була дуже важливою ця спроба наїзду: я чомусь завжди був переконаний, що якщо на мене почнуть нападати (люди, ну я стільки гарував заради вас!), хтось має за мене заступитися. Один політик написав кілька добрих слів і 30 людей зателефонували зі словами "лікарю, тримайтеся, не звертайте уваги на ідіотів". Тому не можна бути президентом, коли всі будуть із тобою воювати, коли на мене накинуться всі бандити, яким я заважатиму красти і які зі мною ніколи не домовляться. А всі будуть дивитися, потирати руки і чекати, коли мене грохнуть.

Покажіть мені вбивцю [проросійського публіциста Олеся] Бузини, покажіть мені вбивцю [журналіста Павла] Шеремета! Хто змусив людей вистрибнути з вікон? Покажіть мені, хто закрив канал, хто вирив із країни Савіка Шустера! Я хочу це знати, це моє право як громадянина, який любить цю країну, який усе своє життя, усе своє здоров'я віддав цій країні! Я не хочу бачити мерзотників, які вчать мене, як жити і якою мовою я маю розмовляти.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

Хочу поговорити про ще на одну злободенну тему, особливо для матусь, у яких є маленькі діти: коли у дитини висока температура і її не можуть збити жарознижувальними засобами. Я знаю, що у вас є список, зокрема не дуже традиційних засобів, які допомагають.

– Ви маєте чітко розуміти, що в мене немає жодних списків від лікаря Комаровського. Я не вдаю із себе великого доктора Хауса і великого лікаря. Я – комунікатор між медичною наукою і мамою. Я можу, наприклад, підказати, що допомагає, а що ні. Наприклад, перша умова допомоги дитині з високою температурою – це теплий одяг, але прохолодне чисте повітря (18–20 градусів). Важко скидати тепло, коли в кімнаті +25. Мами мають знати, що людина вдихає повітря [температурою], наприклад, 25 градусів, а видихає – 37. Тобто температура повітря, яке видихають, дорівнює температурі тіла. Якщо ми вдихнули 25, а видихнули 37, ми втратили певну кількість тепла. А якщо ми вдихнули 18 і видихнули 37, ми втратили тепла набагато більше. Тому, як правило, у дітей не буває температури 40, якщо в кімнаті – 18. Я зрозуміло пояснив?

Це перше. Друге: є дуже багато помилок на тему того, що дитину з температурою треба розкрити і роздягнути. Якщо шкіра контактує з прохолодним повітрям або з холодною водою, виникає спазм судин шкіри і дитина перестає пітніти. Температура шкіри знижується, а температура внутрішніх органів зростає! Починаються судоми – і ми їдемо в лікарню. Чисте прохолодне вологе повітря, але не має бути відчуття, що тобі холодно. Дитина має бути тепло вдягненою.

Будь-які жарознижувальні активізують потовиділення. Що треба? Щоб було, чим пітніти. Тому головне завдання – напоїти. І саме із цього починається лікування, а не з таблетки ібупрофену або парацетамолу. Я назвав лише два препарати, які призначають дітям: парацетамол та ібупрофен. Нічого іншого! Жодного аспірину, анальгіну – нічого іншого! Я називаю міжнародні назви, мені за це гроші не платять. А яку ви виберете торгову назву – це ваші проблеми. Але до того як ви засунете у дитину таблетку або сироп (до речі, дітям не дають таблеток, тільки [препарати] в дитячій лікарській формі – рідкі), ви маєте її одягнути, напоїти і створити правильну температуру [в приміщенні].

Далі. Ви маєте знати, що якщо у дитини висока температура і спазм судин, то свічка з попи не всмоктується, вона там мирно лежить. Як визначити, буде свічка ефективною чи ні? Ви берете ногу і дивитеся: якщо п'ятка рожева і тепла, свічка допоможе; якщо п'ятка бліда і прохолодна, свічка ефективною не буде. Скажіть, складно цього у школі навчити?

Невелика доза (приблизно стакан вина на день, гарного вина) скорочує загальну смертність приблизно на 18%. Проблема в тому, що якщо нашій людині дати склянку вина, вона на цьому не зупиниться

– Коли пити кока-колу?

– Це торгова назва! Я ніколи не називаю торгових назв!

– Це я сказала...

– Коричнева рідина з бульбашками є потужним енергетичним напоєм. Якщо дитина відмовляється пити, то фактично крапельница з глюкозою дорінює кока-колі. Пийте на здоров'я цю гидоту. Але ніколи не давайте здоровим дітям! А здоровій дитині її можна давати тільки за умови, що вона худа і з шилом у дупі, і тато регулярно з нею бігає. А якщо вона сидить цілий день перед смартфоном, то їй цього не можна!

– Від дитячого пиття перейдемо до дорослого. Нещодавно ви мені сказали: щоб бути здоровим, потрібно щодня пити. (Сміється).

– Це не я сказав!

– Я думала, що потрібно навпаки.

– Виявляється, що невелика доза (приблизно стакан вина на день, гарного вина) скорочує загальну смертність приблизно на 18%.

– Запишемо це в президентську програму?

– Кожному по склянці вина, так. Проблема в тому, що якщо нашій людині дати склянку вина, вона на цьому не зупиниться. Вона скаже: "Давайте, лікарю, розширені зобов'язання". (Сміється). А дві склянки вина вже збільшують смертність. А зупинитися нам завжди дуже складно...

Я вважаю, що в нас дуже великі проблеми зі спортом, із дитячим особливо. Це катастрофа. Ми дуже відстаємо: як тільки у світі щось забороняють, усе це відразу опиняється тут. Практично в усьому світі заборонили ходунки (батьки знають, що це таке), тому що в ходунках дитина може розвивати таку швидкість, що вона просто б'ється головою об стінку і [дістає] небезпечні для життя травми. Я вже не кажу про те, як вони в ходунках падають у басейн, зі сходів... просто вбиваються... Щойно їх заборонили – вони з'явилися тут у величезній кількості. Ми не хочемо за цим стежити, адже це функція держави. А я, ще раз кажу, за свої гроші українським мамам показую свої програми. Державі ця тема взагалі не потрібна.

– Хто для вас українська еліта? Назвіть прізвища.

– Не знаю... Я їх багато бачив, за великим рахунком... Для мене еліта – це Вова Зеленський, "95 квартал". Знаєте чому? Я знаю практично кожного з них і стежу за ними. По-перше, це люди, які працюють командою багато років і захищають одне одного, допомагають одне одному, дружать сім'ями, уміють знаходити спільну мову і – ще раз – від ранку до ночі гарують. Усе, що вони заробили, вони заробили своїм інтелектом, своїми мізками. Якби ви не нашіптували: "Зеленський іде в президенти", а послухали, що вони говорять... не сміялися б...

– Ну це ж смішно!

– Найстрашніше, що ми маємо ридати із цих жартів, за великим рахунком. І вони дуже часто це роблять, просто [людям] мізків часто бракує, щоб оцінити всю глибину... Але для мене це еліта, це справжні патріоти країни. І найголовніше – вони добилися своєю працею. Точно так само, як Андрій Данилко. Людина, яка нікому не продалася, яка сама, своїм талантом від Бога даним, [добилася успіху], яка зберегла цей талант для своєї країни, яка нікуди не поїхала, яка, як і Вова, могла жити розкошуючи в будь-якій країні світу. І якби Андрійко зараз жив не в Києві, а в Амстердамі, він міг би щодня літати на заробітки в будь-яке місто Росії, вивозити звідти валізами гроші... А він тут, тому що це його країна. А мерзотники вчать нас усіх патріотизму.

Іноді мені здається, що найкрутіший спосіб поламати всі карти політтехнологам – це зібратися нам разом... Я домовлюся із Володею, з Андрійком – ми сядемо і виберемо президента з усіх кандидатів (а за кожним із нас – мільйони підписників) і скажемо: голосуйте за цього! О-о-о, скільки вони нам грошей понесуть! А ми не беремо.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Тепер я не можу у вас не запитати: якщо Зеленський піде в президенти, ви його підтримаєте?

– Я йому вірю, я його люблю. Я Вовку люблю – він трудяга. Пам'ятаю, коли Савіка Шустера назвали найкрасивішим чоловіком України...

– Вас теж називали.

– Я зараз про інше. Вову Зеленського, до речі, теж. Ми всі – одна шайка-лійка. Так от, коли Савік став найкрасивішим, у нього брали інтерв'ю, і він сказав таку фразу: "Два слова, яких я ніколи не застосовував до себе, – це високий і красивий". Так от, Володя, який народився у Кривому Розі, не мав жодних зв'язків і особливих здібностей, щоб стати тим, ким він став. Ось Кличку Бог дав генетику і працьовитість. Але генетику йому дав Бог, а є люди, яким Бог не дав нічого, крім таланту. Але пробитися таланту в нашій країні, не маючи грошей і зв'язків, можна тільки тоді, коли ти тут працюєш від ранку до ночі. Коли такі люди, як Володя або Андрій, пробиваються до вершин популярності – це для мене еталон. Еталон людей, які можуть працювати і не продавати себе, свій талант, своє мистецтво.

– Ви сьогодні сказали в ефірі дуже багато важливого, але сумного. Я хотіла б закінчити на іншому настрої. Розкажіть улюблений анекдот.

– Я розповім історію. Вона трапилася зі мною років сім тому (це такий привід для роману). У мене в Харкові приватний будинок. За 15 метрів від ґанку росте дуб, йому років 150. Усім дуже подобається, щоправда, моя дружина ненавидить його, тому що тільки цього року ми вивезли 40 мішків жолудів. Проте красиво. Якось ми з дітьми вирішили зробити Лукомор'я у дворі. Ми пішли з моїми пацанами в господарський магазин, купили ланцюг, пофарбували його жовтою фарбою, потім купили кота плюшевого і посадили на ланцюг. І тут постало питання: де взяти русалку? Я поліз шукати, де купити. Усе, на що я натрапляю, – це русалоньки з діснеївського мультика. Але вони всі маленького розміру...

– Не підходить.

– Ну немає русалки і все! Якось їду я машиною повз харківський гідропарк і бачу: мужик стоїть, продає надувних дельфінів, китів – і мене осяяло! Якщо є надувні кити і дельфіни, то має бути і надувна русалка. Я лечу додому і з криком "придумав!", вриваюся у кабінет і набираю в інтернеті "надувна русалка". І мені вивалюється 50 сторінок пропозицій: "русалка надувна, два робочі отвори". Тобто, виявляється, "русалка надувна" – це класна позиція всіх секс-шопів України. І ось я сиджу ошелешений, і тут заходить дружина й питає: "Що ж ти придумав?" (Сміється). І я боюся, що вся наша політика дуже схожа на надувну русалку із секс-шопу. Ось такі далекосяжні філософські висновки (сміється).

– Практично тост.

– Тост? Ви хочете тост? Найбільш класний тост на цю тему – це тост про падишаха. Він теж має стосунок до політики.

– Я такого не знаю.

– Суть цього тосту така: євнух приходить до падишаха і каже, мовляв, час виконувати подружній обов'язок, і веде його в дальній кінець гарему. Падишах виконує обо'язок, і тоді євнух веде його в інший кінець гарему. І так він його водить усю ніч. Під ранок євнух каже: о ясновельможний, як це можливо? Я воджу вас із кінця в кінець, у мене вже ноги не ходять, я втомився, а ви ж не тільки ходите, але ще й обов'язок виконуєте. Як вам це вдається? І падишах йому каже: запам'ятай, свою роботу треба любити. Хлопці, давайте вип'ємо за те, щоб вони любили нас...

– Але не так, як цей падишах.

– Вони люблять нас саме так, хай їм грець. Робіть правильні висновки! (Сміється).

– Велике спасибі вам за інтерв'ю!

– На здоров'я!

Записав Дмитро НЕЙМИРОК