-1 Київ
Див не буває, на жаль… Два слова про паливну кризу.
Економіка – це другий фронт. Без працездатної економіки жодна країна не зможе воювати з потужним противником. І це стосується всіх, не лише легкої промисловості. На жаль, але колапс із пальним ставить усю нашу економіку під загрозу. Адже всі ми знаємо про "принцип доміно". Крім того, на межі зриву посівна та збиральна кампанії, що загрожує і світовою продовольчою кризою.
Трохи цифр.
У передвоєнні роки України імпорт пального становив 82% (це 9,6 млн тонн). А 18% було власного виробництва, але тепер і цього немає, оскільки основних виробників, включно з найбільшим Кременчуцьким НПЗ, знищено російськими ракетами.
Щодо імпорту. До війни логістику доправлень було забезпечено трубопровідним (приблизно 50–60%), морським (приблизно 20%), залізничним транспортом (приблизно 20%) і зовсім трохи – автоцистернами (загалом 3%, тому що вона завжди була в десятки разів (!) дорожчою, ніж інші способи доправлення).
Зараз ні морський, ні трубопровідний транспорт не доступні, і нам поки що залишається тільки залізничне та автомобільне доправлення. Автоцистернами дорого, і їх бракує. Понад 50% уже йде залізницею, і це набагато дешевше. Але як збільшити цю логістику?
Під час залізничного доправлення пального з європейських портів через Польщу та інші східноєвропейські країни відбуваються велика затримка за часом і подорожчання, оскільки у Європи з Україною різна ширина колії. І це найсерйозніша "вузька шийка". Щоб уникнути цього, вагони з пальним із портів Балтії могли б іти через Білорусь. Без проблеми з перевантаженням через зміну колії. І перші кілька танкерів зі США швидко почали б перекривати наш дефіцит.
Але Білорусь тільки де-юре не у війні, хоч ми ж усі все розуміємо. І [президент РФ Володимир] Путін міцно тримає батьку за причандали. Що робити? З огляду на прогнозовану до осені світову продовольчу кризу і навіть голод у низці бідних країн Африки та інших, ЄС спільно з ООН можуть (і просто зобов'язані!) вже зараз негайно запропонувати Білорусі створити продовольчий та паливний гуманітарний залізничний коридор із портами країн Балтії.
З України – зерно, нам – пальне! Це цілком реально з огляду на петляння батьки останнім часом. Він цілком може прийняти останній шанс, який нагодився йому (у формі непублічної гарантії), не опинитися разом із Путіним у Гаазі. І пояснити росіянам надання коридору ще сильнішим тиском із боку Заходу.
Ще, звісно, дуже важливо не повторювати більше помилки зберігання пального у великих кількостях на нафтобазах, майже два десятки яких було уражено російськими ракетами. Замість того, щоб заздалегідь роздати пальне по дрібних операторах у паливні мережі АЗС із подальшою оплатою.
І головне. Будь-які спроби держрегулювання ціни на пальне уроздріб сьогодні марні. У мінус без дотацій від держави ніхто не працюватиме, а дотувати такі витрати бюджет не зможе. У такому разі однаково ціну піднімуть, тільки це буде вчорну. Ризики доправлення зараз величезні, плюс невідповідність наших цистерн європейським вимогам, плюс черги на кордонах, плюс нестабільний курс, плюс відсутність кредитування. Тому всі ці ризики оператори закладають у ціну і знизити її зможе лише ринок. І дуже поступово. Або будемо без пального.
Джерело: Александр Соколовский / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
