-3 Київ
Зрозуміло, я можу помилятися, але мені здається, що вірменська еліта (або як тепер модно говорити – еліти) зробила одну фундаментальну помилку, яка коштуватиме Вірменії (давайте вже перестанемо ховатися за ці евфемізми: Нагірний Карабах, Арцах тощо) поразки у війні.
Річ у тім, що із трьох країн – посередників у врегулюванні цього конфлікту (США, Франція і Росія) мінімальна, ледь відмінна від нуля ймовірність втручання в конфлікт на боці Вірменії є тільки щодо Росії.
Жодних шансів, що приїдуть-прилетять американські чи французькі солдати і грудьми стануть на захист Карабаху проти азербайджанців (і, можливо, турок), немає навіть теоретично.
Отже, щоб уникнути воєнної поразки і подальшого вторгнення азербайджанської армії в Нагірний Карабах (з усіма сумними наслідками, що випливають із цього), Вірменії потрібно втягнути в цей конфлікт Росію не тільки на дипломатичному, а й на практичному, військовому рівні.
Але і сама Вірменія, і вірменська діаспора в Росії вибрали для цього абсолютно неправильну стратегію. Вірмени зосередилися на встановленні гарних і навіть довірчих відносин із керівною російською політичною та військовою верхівкою.
Вірменські підприємці допомагали їй відмивати гроші, торгувати зброєю, щедро давали їй хабарі тощо. Я нікого не намагаюся вивести на чисту воду: не хочете – не визнавайте цього факту. Але для тих, хто в темі, це секрет Полішинеля.
Окрім цього, вірменські пропагандисти (як тут не згадати парочку Симонян – Кеосаян), не покладаючи рук, працювали на Кремль і заради нього готові були вивалятися в найсмердючішому лайні. Одне інтерв'ю із "солсберійським собором" чого варте...
Але гарні відносини з начальством у Росії нічого не значать, коли йдеться про вступ у війну з перспективою великих утрат і серйозних проблем із дорослими хлопчаками типу Ердогана (я б і Алієва не скидав із рахунків).
До цього (я в цьому глибоко переконаний) Кремль вдасться тільки у двох випадках (причому бажано, щоб вони збіглися): цю війну підтримає більшість російського суспільства і, крім того, вона дасть якісь очевидні і зрозумілі кожному ништяки у вигляді територіального прирощення або якихось серйозних грошових виграшів.
Нічого із цього вступ у цей конфлікт не дасть. Цю війну російське суспільство не вважає "своєю", у ній воно не бачить очевидних уподобань і Кремль не набере жодних очок (а найімовірніше – навпаки), якщо вступить у цю війну.
Інша річ – кримський аншлюс: тут усі російські обивателі просто забилися в патріотичному захваті, і майже на п'ять років Путін мав гарантовано високий рейтинг.
Нічого схожого цей конфлікт Кремлю не обіцяє. Тільки потік трун і тиху ненависть народу.
Тому моя відповідь проста: любі вірменські лобісти! Я все розумію і навіть у якомусь сенсі по-людськи вам співчуваю (хоча й вважаю, що з погляду міжнародного права Азербайджан має рацію).
Але! Ви зовсім не прагнули сподобатися російському народу. Ви його відверто ігнорували. Ви крутили свої гешефти із кремлівською елітою. Ви всі на цьому непогано заробили і навіть самі стали частиною цієї російської еліти.
Але це зовсім не те, що потрібно зараз. Ваші зв'язки й ваш вплив у Кремлі ніяк вам тепер не допоможуть. Потрібні любов і співчуття мільйонів росіян. А цього немає.
Чому? Напевно, на це запитання правильніше було б відповісти десятитомним дослідженням, якого це запитання гідне. Але я відповім просто: любові та співчуття немає, тому що ви їх не добивалися. Ви не хотіли їх здобути. У вас були важливіші завдання.
Заради справедливості треба сказати, що такої любові і такого співчуття немає і в Азербайджану. Але вони йому й не потрібні. Він свої завдання розв'язує сам, спираючись на своїх союзників, не розраховуючи на підтримку Росії. Йому досить її невтручання.
Але ви ж знали завжди, що вам потрібна підтримка Росії! Що без неї вам не вижити! Чому ж ви поводилися так недалекоглядно? Ви ж кажете, що ви – стародавній народ з унікальним досвідом виживання... Чого ж так лоханулися?
Джерело: Альфред Кох / Facebook
