+6 Київ
Трохи висновків про візит Блінкена та загалом про американське лідерство, які не напишуть інші політичні коментатори, тому що їм усім вічно треба мати з кимось гарні стосунки.
1. Якщо згадати старі часи роботи адміністрації Обами та відому політику "перезавантаження" відносин із Росією, то багато що і зараз можуть пояснити слова Майкла Макфола, який просував те "перезавантаження". Одного разу хтось із журналістів притис його питаннями про те, що "перезавантаження" створило у Росії відчуття безкарності й фактично означало дуже деструктивні наслідки для країн – сусідів Росії, зокрема Грузії. Відповідь Макфола була дуже повчальною. Він доволі жорстко сказав журналісту: ви маєте враховувати, що у той період для Америки було важливим забезпечити реалізацію наших інтересів у відносинах із Росією, і ми це забезпечили.
Це стосувалося потреб військ в Афганістані та транзиту вантажів туди, домовленостей про стратегічну зброю, тиску на Іран. Тобто для Америки "перезавантаження" будо успішним. А що це означало для інших? Підтекст: щось деструктивне? Ну, посадовці Америки не можуть займатися вирішенням питань інших, коли є свої питання.
Так от, зараз є таке відчуття, що ідейно керівництво Америки залишається десь ось там, де перебував Макфол зі своїми коментарями. Вони виходять із того, що у них є потреба в Росії для вирішення американских питань. А якщо Росія буде робити щось погане, платитиме за це якусь ціну. Можна говорити що завгодно, але без зміни такої базової політики не буде убезпечення від можливої деструктивності з боку Росії для нашого регіону, це глухий кут, за великим рахунком. Бо в чому сутність бандита? Якщо він дійсно хоче зробити щось погане, внутрішньо він готовий за це платити. Із цього глухого кута буде вихід тільки тоді, коли буде розуміння, що не треба розглядати бандита як щось корисне. Хтось бачив таке розуміння?
2. Путін непогано відчуває, де зупинятися, а на що взагалі не відреагують. От, наприклад, явно є бажання розгромити усі структури Навального і позбутися самого Навального. Якщо, припустимо, Навальний помре у в'язниці, то, напевно, американці подумали вже, якою буде відповідь. Але загальний рух системи влади у Росії зараз до того, щоб установити щось типу дійсно тотального контролю. Це не буквально те, що можна побачити, наприклад, у КНДР чи у Туркменістані. А от якщо об'єднати частину політичного сенсу звідти, нинішній Іран та, наприклад, якесь мавпування цифрових елементів контролю із КНР. Це може бути дуже небезпечний режим, який, якщо сформується, може існувати довго. От хто і як на це реагуватиме? Як будуть зупиняти це перетворення? Немає відповідей. Це дещо складніше, ніж визначитися із ціною за Навального чи пересування військ. Якщо про це подумати, то доведеться зробити висновок, якого саме американського лідерства не вистачає.
3. Багато кажуть про "Північний потік – 2". А що це таке? Це ж не просто труба. Це конкретний прояв того, що європейцям і, зокрема, Німеччині зручно було розглядати Росію як джерело сировини і ринок збуту продукції промисловості. Ця труба нічим не гірше і не краще, ніж, наприклад, німецькі насоси, які зараз потрапили у Крим в обхід санкцій і використовуються там для постачання води. Влада Путіна та всі її вибрики протягом років де-факто оплачуються європейськими грошима і "кришуються" європейською ж вигодою. Ми зі своїм порядком денним, як то кажуть, "не в касу" саме з точки зору такого ставлення до Росії в Європі. Не бачу можливості, щоб це змінилося без демонтажу певного цинізму в самій Європі. Але як про це вести розмову? Це ж ми тут виконуємо "домашні завдання", а вони ці завдання ніби роздають, що є сталою тенденцією у самооцінці – нашій та їхній. Є над чим подумати, насправді.
Джерело: Дмитро Литвин / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
