+1 Київ
Телефонна розмова Байдена та Путіна.
"Путін нічого не виграє від вторгнення в Україну!" – так кажуть деякі західні політологи, розмірковуючи про зростання напруженості між Україною та Росією. Так, багатьом може здатися, що напад Путіна на Україну був би ірраціональним, але це якраз частина стратегії Кремля. Історія засвідчила, що багато світових лідерів, особливо у слабкій переговорній позиції – як диктатори Північної Кореї та Ірану – маючи справу із Заходом, вважають за краще використовувати brinkmanship strategy (стратегію "балансування на межі, щоб досягти бажаних від Вашингтона та Брюсселя дій і результатів).
Ці лідери не бояться, що їх вважають "нестабільними" або навіть "божевільними". Фактично вони розуміють, що вважатися "непередбачуваним" – це їхній сильний бік: раціональний Захід із його міцними філософськими витоками та логікою древніх греків і римлян не знає, як реагувати, коли їхні колеги поводяться не так, як цього вимагає звичайний дипломатичний протокол. Це не означає, що ті хочуть здаватися повністю ірраціональними, але вони створюють емоційну напругу – те, чого Захід намагається не створювати взагалі.
Дзвінок президента Джо Байдена та президента Володимира Путіна минув так, як ми і припускали: Байден назвав свої "червоні лінії", а Путін назвав свої. Проблема полягає в тому, що ці "червоні лінії" двох лідерів є взаємовиключними: немає способу знайти безпрограшне рішення, яке б задовольнило як Москву, так і Вашингтон. Ось чому нас не мають ні бентежити, ні вселяти надію офіційні заяви, які зробили Білий дім та Кремль після дзвінка – вони справді нічого нам не кажуть. Очевидно, що пресрелізи Москви та Вашингтона позначають найвищі пріоритети для лідера кожної країни. Москва має показати, що Путін – сильна людина, яка не боїться того, що говорить йому НАТО, оскільки вона бореться за російськомовних громадян і ніколи не дозволить комусь диктувати, як вона це робитиме. Аналогічно Байден – особливо після катастрофічного виведення військ з Афганістану – має продемонструвати, що в нього все ще є яйця, щоб зберегти якусь довіру членів НАТО і своїх співвітчизників-американців.
Ні в тому, ні в іншому випадку двоє лідерів не дуже стурбовані тим, як Київ інтерпретуватиме ці жести. Так, американець хотів би заспокоїти Київ, а росіянин хотів би залякати Київ, але ні в тому, ні в іншому випадку публічні заяви не було спрямовано на Україну. Їх радше зробили для внутрішньої аудиторії, яку мають задовольняти обидва лідери – кожен свою: Байден має робити американців щасливими, а Путін має продемонструвати росіянам, що він захищає їхні інтереси скрізь, навіть на Донбасі. Тож я не надто уважно вчитувався в офіційні заяви.
Радше я дивився б на дії, які здійснюватимуть найближчими тижнями Росія та США – це буде найкращий індикатор того, що дала ця розмову. Якщо ви побачите, що ВМС США скерують кораблі до Балтійського чи Чорного моря, це ознака того, що справи пішли погано й американці готуються захистити союзників по НАТО. Якщо ви побачите російські новини, які вказують на "агресивніші дії", котрі здійснює Україна проти Білорусі або Росії, – вони готують ґрунт для приводу (casus belli), щоб розпочати війну.
У будь-якому разі дії, які ми зможемо спостерігати найближчими тижнями, скажуть набагато більше, ніж пусті слова у пресрелізах, випущених після вчорашнього дзвінка. Перші дії ми вже бачимо: із нової версії оборонного бюджету США прибрали положення про нові санкції проти "Північного потоку – 2" та державного боргу Росії. Наразі ця історія стосується США та Росії, Україна відходить на другий план.
Джерело: "ГОРДОН"
