+14 Київ
Протягом останніх кількох тижнів стало зрозуміло, що можна зафіксувати повне нерозуміння асиметрії відносин Києва зі США та західними союзниками. Захід має налагоджену інфраструктуру розвідки та дипломатичних можливостей, які перевершують найсміливіші мрії київських колег. Схоже, що українські лідери цього не розуміють. До того ж зрозуміло, що кожен учасник цих подій діє задля захисту власної національної безпеки, а не лише України, і тому ми маємо розглядати дії кожної країни через призму особистих інтересів. Усі міжнародні політики керуються внутрішніми викликами та тиском. Розгляньмо кілька нещодавніх критичних зауважень на адресу Заходу та спробуймо зрозуміти, що стоїть за всім, що вони говорять і роблять.
1. Президент Зеленський заявив, що евакуація іноземних дипломатів була "частиною гри" і Захід перебільшував стосовно кризи, що було "помилкою" і створювало "паніку".
Рішення президента Джо Байдена публічно розкрити розвіддані США про ймовірне російське вторгнення було блискучим ходом. Бажання Байдена показати війну "голою та неспровокованою" – такою, у якій плани Путіна розкриваються перед світовою громадськістю, що усуває "елемент раптовості", – кине тінь на те, як Путін воював історично. Байден сподівається, що оприлюднення деяких частин "російського сценарію вторгнень" (на основі попередніх незаконних воєнних дій Росії в Грузії, Чечні, Придністров'ї, Криму, на Донбасі тощо) змусить Путіна зрозуміти, що вже неможливо успішно копіювати минулі тактики. Наприклад, називати зосередження своїх військ на кордоні "військовими навчаннями", за якими відбудеться перетин кордону після неправдивої події, що дає Путіну привід для початку бажаного вторгнення, яке супроводжується безліччю заперечень і невиконаних обіцянок Кремля.
Публікація цих розвідданих – не "гра" і не "паніка" – це роблять саме для того, щоб Україна була краще захищена і щоб показати всьому світу приховані дії Путіна. Набагато складніше скоїти злочин, коли весь світ перебуває в його очікуванні та уважно спостерігає за злочинцем.
Евакуація іноземних дипломатів фактично відповідає інтересам України. Якщо західна розвідка припускає, що українська столиця зазнає серйозного ризику нападу, то вони не будуть невиправдано ризикувати життям своїх дипломатів, що далі може наражати Україну на ще більший ризик. Адже у війнах трапляються помилки і прорахунки – і навіть якщо випадково, наприклад, дипломат або громадянин США загине від російської ракети, яка не влучила в заплановану ціль, США будуть змушені завдати удару у відповідь по Росії. Байден не може допустити, щоб такий вчинок залишився безкарним – внутрішня аудиторія Байдена у США і Сенат США не дозволять цього. Це призведе до ще більшої ескалації ситуації – ось чому Байден неодноразово говорив у своєму виступі минулого тижня, що Путіну варто бути обережним з американськими громадянами під час вторгнення в Україну.
Подальша військова відплата Росії проти Сполучених Штатів за те, що вони помстилися Росії за її помилку, не буде спрямована проти громадян США – Путін не настільки дурний. Імовірнішим стає не такий ризикований крок із фактичною деескалацією ситуації між двома гегемоніями, яким президент Володимир Путін "покарає" американців ударом у відповідь через жорстокий напад на Україну.
Ризик третьої світової війни через помилку – це те, чого країни НАТО відчайдушно намагатимуться уникнути, адже ні Москва, ні Вашингтон, ні Брюссель не хочуть вплутуватися в третю світову. Отже, найкращий спосіб уникнути світової війни – тримати цих іноземців якнайдалі від небезпеки.
2. Президент Зеленський сказав, що західні партнери навіть відмовляються оголосити, які подальші санкції будуть, якщо Росія нападе на Україну.
Нікому, окрім Росії, не вигідно, щоб Сполучені Штати та їхні союзники публікували, які санкції вони розглядають проти Росії у разі її вторгнення в Україну. Якби росіяни точно знали, з якими санкціями вони зіткнуться, це дало б Москві час перемістити активи і захистити їх до того, як санкції набудуть чинності. Ще гірше, що це дало б змогу Росії провести "аналіз витрат і вигод" щодо того, чи варте вторгнення в Україну тих негативів, які спричинять санкції. Краще, щоб санкції залишалися "загадковою скринькою болю", про яку Росія знає, але не може до них підготуватися. Коли ви граєте в покер, ви не показуєте опоненту ваших карт.
3. Президент Зеленський поскаржився на те, що з ним не ділилися точними розвідданими, які "доводять" намір вторгнення Росії.
Торік Великобританія повідомила Зеленському, що в його адміністрації працює російський агент. Зеленський відмовився від британської розвідки і залишив агента як співробітника. Зрештою західні країни, які підтримують Україну, опинилися в незручному становищі недовіри Банкової і тому не можуть ділитися розвідданими із Зеленським, розкриваючи, що їм відомо. Зрештою, це суперечить інтересам національної безпеки Заходу – ризикувати своїми розвідувальними операціями в Росії, якщо вони не впевнені, що таємна інформація залишиться таємною. Зеленський ухвалив рішення – Захід згодом зробив свої висновки про обмін даними розвідки.
Громадяни Сполучених Штатів сплачують багато податків, тому їхня країна має військовий і розвідувальний бюджет, що перевищує $1,254 трлн на рік. Із них бюджет лише ЦРУ та АНБ перевищує $80 млрд на рік – і це лише два з 18 агентств, які становлять решту "розвідувальної спільноти" США. Штати знають те, чого Зеленський ніколи не дізнається. Київ не є рівноправним партнером США – він не може висувати "права" на будь-що з боку США. Так само Берлін і Париж, незважаючи на те, що вони є членами НАТО, не мають доступу до файлів американської розвідки. Хоча вони є партнерами, вони одержують лише те, що, на думку США, "потрібно" цим країнам.
Єдині країни, з якими США зобов'язані ділитися своїми розвідданими, розташовані серед країн "П'яти очей" (США, Великобританія, Канада, Австралія та Нова Зеландія, хоча Нова Зеландія не має посольства в Україні), де деякі з найвідоміших абревіатур у шпигунському світі, зокрема MI6, MI5, ЦРУ та АНБ, погодилися обмінюватися розвідувальною інформацією (SIGINT), геопросторовою розвідкою (GEOINT) та агентурною розвідкою (HUMINT). Ми не знаємо, що показує розвідка США, Канади, Австралії чи Великобританії, але ми можемо робити висновки, з огляду на реакції їхніх лідерів.
Лише минулого тижня президент США Байден заявив, що він "переконаний" у тому, що Путін "ухвалив рішення" напасти на Україну і що "вони націляться на столицю України Київ". Прем'єр-міністр Великобританії Борис Джонсон заявив, що Росія готує "найбільшу війну в Європі з 1945 року". Прем'єр-міністр Австралії Скотт Моррісон сказав, що "справді здається, особливо у звітах [розвідки], які ми бачили, що ймовірність вторгнення в Україну з боку Росії є неминучою". Міністерка закордонних справ Канади Мелані Джолі заявила: "Остання інформація, яку я маю, полягає в тому, що загроза реальна і неминуча..."
Усі п'ять країн закликали своїх громадян терміново покинути Україну. США скерували солдатів для координації відкриття коридорів на польсько-українському кордоні, через які могли б тікати громадяни США. США вважають, що ситуація досить серйозна, і вони домовилися, що тим громадянам, які покидають країну коридором або летять до США, не потрібно буде надавати тести на COVID-19 – єдиний такий виняток із правил тестування на COVID-19 в Америці.
Британці, канадці, австралійці та американці евакуювали свої посольства з Києва до Львова (за винятком Канади, яка спочатку переїхала до Львова, а згодом повністю вивела свою дипломатичну місію з України). Чотири країни раніше оголосили, що вони доправили більшість свого дипломатичного персоналу на батьківщину та евакуювали усі сім'ї працівників посольств. Американці навіть закрили резидентуру ЦРУ у Києві і перенесли її до Львова.
Канадських, британських та американських військових, які консультували українських військових, евакуювали. Усі п'ять країн заявили, що підтримають Україну, проте питання щодо доправлення військ для підтримки українських Збройних сил не розглядають. Навіть резидентуру ЦРУ США евакуйовано до Львова. Жодна із цих країн не хоче ризикувати випадковою загибеллю громадян, що призведе до серйозної ескалації кризи.
На основі цих реакцій було б справедливо припустити, що інформація, яку бачили ці світові лідери, малює дуже похмуру картину. Ці лідери не "панікують" і не стали б ризикувати своїм авторитетом у суспільстві та рейтингом серед виборців, якби вони не побачили розвідданих, які переконують, що вторгнення справді "неминуче".
4. Президента Зеленського турбував той факт, що ЄС не вводить нових санкцій проти Росії вже, превентивно.
Вводити нові санкції проти Росії зараз стратегічно нерозумно. Якщо Росію буде покарано до того, як вона здійснить своє вторгнення, це позбавить Росію стимулу не нападати і натомість поставить Путіна в ситуацію, коли йому "нічого втрачати", – найгіршу з можливих. Потрібно пропонувати "батіг і пряник", якщо хочемо переконати найбільшу країну світу співпрацювати. Путін має відчувати, що ще є час передумати і все повернеться до "нормального стану", якщо він продовжить дипломатичні переговори із Заходом.
5. Президент Зеленський, незважаючи на те, що не вірить, що російське вторгнення “неминуче”, зробив запит на зброю, включно з військовими кораблями та зброєю, “призначеною для Афганістану”.
Це саме собою здається суперечливим: якщо загроза вторгнення не така ймовірна, то яка необхідність у більшій кількості озброєнь? Проте дійсно є кілька причин, через які західні союзники не діляться своїми новітніми оборонними технологіями з Україною. Деякі країни (наприклад, Німеччина) стурбовані тим, що доправлення більшої кількості бойової зброї лише дестабілізує ситуацію та створить додаткові проблеми. Так само інші підрахували, що вони не можуть дозволити собі ризикувати своїми відносинами з Москвою, – їх більше хвилює газ із Росії, ніж російсько-український конфлікт. Через війну іноземні лідери роблять те, що відповідає інтересам їхніх країн, ніж перейматися допомогою іншій країні.
Цинічно, але є ще один чинник, про який ви не почуєте з Білого дому, але це, безумовно, реальний чинник: корупція в Україні та серйозне переконання, що українці швидко зазнають поразки під час російського вторгнення, що веде американців до висновку, що ділитися новими оборонними технологіями, які в підсумку зможе отримати Росія, – суперечить інтересам національної безпеки Америки. Аргумент простий: який сенс давати українцям нову зброю, якщо вона не покращить обороноздатності України, а опиниться в руках Росії? США не можуть ризикувати тим, що росіяни опанують ці технології, які розробляли протягом багатьох років і які коштують десятки мільйонів доларів. Американці ставлять свою національну безпеку та захист на перше місце.
У всіх цих випадках є кілька спільних моментів: Київ не розуміє, як і чому діють США та їхні партнери, оскільки не усвідомлює, що кожна країна таки діє на користь своєї національної безпеки, навіть підтримуючи Україну. Захід – це не просто дружні сусіди. Радше Захід ухвалює стратегічне рішення допомогти Україні до того, як надалі вирішують тактичні питання про те, як саме допомогти у ширшому контексті всіх дипломатичних, військових та економічних інтересів країни. Ця відсутність самосвідомості не нова – Україна протягом багатьох років просила про вступ до НАТО та Європейського союзу з одними й тими самими побитими аргументами. На жаль, українські лідери завжди не могли відповісти на найголовніше запитання європейських та американських урядів: "Ми знаємо чого ви хочете. Але чим це вигідно для громадян наших країн?"
Джерело: "ГОРДОН"
