-2 Київ
Українських політиків надихнув приклад 20 з гаком країн, яким МВФ списав борги. Вони теж так хочуть. Ну що ж, якщо українські політики провадитимуть так і далі, то Україна, звісно, може опинитися в переліку цих країн, між Єменом і Афганістаном. В Україні, як ми бачимо, безліч талановитих управлінців. Але навряд чи українському бізнесу або українським громадянам хочеться потрапити в таке сусідство. І як ви можете махнути рукою на десятку, яку позичили сусіді Васькові, який давно спився і навряд чи спроможний як віддати вам цю десятку, так і пригадати, що він у вас її брав – так і борги іноді списують найбезнадійнішим позичальникам. Гарна така мета. Гарна мрія. Стати безнадійним позичальником, бомжем і пияком, щоб не сплачувати боргів. Кінець епохи бідності.
Українські політики, які виросли на принципах 90-х, не люблять сплачувати борги. Кинь ти, доки не кинули тебе – таке в них мислення. А ще вони не люблять МВФ, як малолітній хуліган не любить директора школи. Біда в тому, що якби не їхні принципи кидалова, якби вони не повторювали слово "дефолт" із приводу і без, то, можливо, Україна, як і більшість цивілізованих країн, не потребувала б підтримки МВФ навіть у періоди криз. Але оскільки вони звикли кидати, і Україні ніхто не вірить, то залучити гроші інвесторів, як робить Польща і Бразилія, США і Японія, ми не можемо. І приходить МВФ, який намагається перевиховати українську еліту. І не дає їм робити їхніх мерзенних справ.
І ось так український депутат розривається між Афганістаном і Польщею. Жити він хоче обіцяти людям, як у Польщі, а борги хоче, щоб списували, як Афганістану. Тому що жити, як в Афганістані, в Україні не захоче ніхто. А платити за боргами і проводити реформи, як у Польщі, не хоче український депутат.
А ще є український народ. Який каже, що не хоче співпраці із МВФ і залучення нових боргів. Тому що депутат йому з кожного телевізора вже розповів, що МВФ – це боргова кабала. І не важливо, що позики залучають усі країни світу, зокрема, щоб віддавати старі борги. Просто цивілізовані країни роблять це в робочому режимі і щодня, а Україні потрібно влаштовувати танці із МВФ. Але в телевізорі про це не розповідають, там є лише боргова петля на шиї простого українця, який хоче її зірвати. Щоправда, і дефолту він теж не хоче. Цей простий українець. І застиг у позі, майже як український депутат. Між небажанням брати новий борг, про який йому розповіли, що це лихо-лишенько, і небажанням виявитися жебраком і босим унаслідок дефолту.
У новому боргу немає проблем, якщо не зростає боргове навантаження. І борги треба віддавати, якщо ви хочете жити добре. І залучати новий борг, щоб віддати старий – нормальна практика, так працює вся світова економіка, і іншої економіки в нас для вас немає. Як і інших законів фізики. І що не дуже підходить для простої людини – завжди мати борг, то абсолютно нормально для держави та корпорації. Головне – мати можливість обслуговувати свій борг і завжди мати доступ до можливості перекредитуватися. А ось це ось все вже залежить від того, хочемо ми, як у Польщі чи як в Афганістані. Польща не говорить на кожному розі про дефолт і залучає гроші дешево. І завжди платить за своїми боргами. Як Ланністери. А Афганістан може не платити. Так. Але йому ніхто не дасть у борг. А якщо дасть, то під шалений відсоток.
Думайте самі, вирішуйте самі, що вам більше подобається. Польща чи Афганістан. І зараз ми стоїмо на перехресті, на якому написано: "Ухвали антиколомойський закон. Якщо ухвалиш, підеш у бік Польщі. Якщо ні – побіжиш у бік Афганістану". із приємною перспективою, що років за 10 тобі взагалі спишуть усі борги. Але до цього просто спишуть. Країну.
Джерело: Sergey Fursa / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
