+5 Київ
Війну на Донбасі може моментально завершити і моментально завершити будь-який більш-менш нормальний глава держави, крім самозванця, узурпатора влади, міжнародного терориста, військового злочинця й вбивці, якого звуть Володимир Путін.
Деокупація Криму є набагато складнішим питанням із погляду практичного вирішення в стислі терміни. Жоден, навіть дуже популярний у народі, кандидат у президенти не зможе виграти чесні, справедливі, демократичні й вільні вибори, поставивши деокупацію Криму в перші рядки своєї передвиборчої програми.
Жоден із кандидатів, вигравши вибори, не протримається біля влади й двох тижнів, якщо почне процес моментальної деокупації Криму: адже 20-річне правління Путіна не пройшло безслідно, і з народом, у його більшості, експеримент із промиванням мізків і зомбуванням був проведений не менш успішно, ніж із народом Німеччини в 30-х роках минулого століття; ба більше, у якомусь сенсі цей експеримент був проведений навіть успішніше.
Багато, здавалося б, навіть розсудливих людей усе ще хворі постімперським синдромом, і ломка триватиме ще дуже довго. Новому законному керівництву Росії доведеться докласти багато зусиль, щоб пояснювати громадянам необхідність побудови зруйнованої Путіним держави, заснованої на принципі верховенства права. Зокрема й, звісно, на принципі верховенства міжнародного права як невід'ємної частини національного.
Це є єдиним можливим шляхом повернення до співдружності європейських держав і, у кінцевому підсумку, вступу в ЄС. Я б дав років зо два на приведення основної частини народу РФ до тями, зокрема щодо цього питання, протягом якого потрібно запустити переговорний процес з Україною, країнами ЄС, Великобританією та США й виробити дорожню карту деокупації Криму, яка влаштувала б усі сторони не тільки з теоретичного, але й практичного погляду.
Сім років окупації й анексії Криму не могли, не можуть і не зможуть пройти безслідно в багатьох аспектах життя півострова, зокрема в гуманітарній сфері. Запитайте про це в країнах Балтії, узявши 1952 рік за умовні сім років (хоча вони були анексовані раніше, ніж у 1945 році, проте саме 1952 рік є семирічним часовим відрізком безперервної окупації).
Запитайте про це у Фінляндії, узявши 1952 рік за ті самі умовні сім років (із тією ж логікою). За сім років відбулися серйозні демографічні зміни в усіх цих випадках, зокрема в Криму, і цей фарш абсолютно неможливо провернути назад. Доведеться розв'язувати й ці питання, зокрема гуманітарні та зміни демографічного характеру, незалежно від того, були вони законними чи ні за роки путінської диктатури.
Під час військової поразки Німеччини й подальшої окупації її союзниками багато таких питань вирішувалися швидко й насильно, а багато – не так швидко й ненасильницьки. Путінський режим у XXI столітті не закінчиться шляхом військової поразки путінської Росії й подальшої її окупації будь-ким. Він закінчиться по-іншому.
І питання деокупації Криму буде розв'язуватися більш тривалим і погоджувальним процесом, ніж деокупація Судетської області Чехословаччини, наприклад.
Але я абсолютно переконаний, що після падіння путінського режиму Росія так чи інакше почне хворобливий і довгий процес відновлення своїх державних кордонів відповідно до міжнародного права, а також повторного визнання й підтвердження світовою спільнотою російських кордонів на основі всіх міжнародних зобов'язань РФ, узятих до агресії проти України.
Джерело: "Обозреватель"
Опубліковано з особистого дозволу автора
