+21 Київ
Я спустошений.
На Різдво в мене вийшла нова книжка. Вона називається "Як українці зруйнували імперію зла". Книжка народилася у видавництві Vivat. Два дні тому Росія знищила місце, де народилася моя книжка. Це сталося 23 травня 2024 року.
10 травня 1933 року нацисти на площі в Берліні спалили стоси "неправильних книжок". Я оце думаю: чи 23 травня – це 10 травня по "старому стилю"? Рівно на 13 днів пізніше роковин знищення "неправильних книжок" у Третьому рейху Росія вирішила знищити найбільшу в Україні друкарню.
Книжки знищують у зародку. Разом із їхніми авторами. Щоб ці нові українські книжки навіть не народилися. Ми маємо вже цілий список українських авторів, яких убили росіяни за минулі два роки. Книжки знищують разом із місцями, де вони народжуються. Росія знищує пологові будинки, щоб не народжувалися українці. Росія знищує українців. Росія знищує українські книжки. Росія знищує пологові будинки для книжок. Третього Риму з Москви не вийшло – вийшов Четвертий рейх.
Моя перша книжка також народилася в тій друкарні. Ця книжка була про Катинь. Про українські сторінки катинського злочину. Нагадаю: у вересні 1939 року в радянський полон потрапили сотні тисяч польських солдатів та офіцерів. Навесні 1940 року 25 тис. польських військовополонених розстріляв НКВД. Кілька тисяч із них – у Харкові. А потім СРСР роками брехав, що "це не ми, це нацисти". Усе це вилізло на яв. І про це я написав книжку. І мені здавалося, що ця книжка має символічно вийти саме у Харкові.
Моя добра приятелька із Харкова Анна Гін написала щойно після ракетного обстрілу: "Олену ще шукають. Поки що знайшли лише чверть Олени". Олена працювала у друкарні, зшивала обкладинки книжок. Російська ракета сьогодні вбила Олену прямо на робочому місці та забрала життя шістьох її колег. Ще 16 людей у цьому цеху було поранено, половина з них важкі. Пряме влучення... "Це видовище не для людей зі слабкими нервами, – говорить мені по телефону Юля. – Кров і попіл, і книги впереміш із частинами тіл".
Улітку 1991 року в Харкові почали ексгумувати масові поховання жертв кремлівського режиму в харківському лісопарку. Вони так спресувалися, що законсервували одне одного й речі: книжки, фото близьких людей, листи, листівки, документи, ключі від дому. І ось тепер зомбі імперії зла тужиться повторити те, про що я писав у тій книжці.
Я не знаю напевно, чи світлої пам'яті пані Олена зшивала обкладинку моєї першої книжки "Година папуги", чи нової "Як українці зруйнували імперію зла". Але для кремлівських зомбі це була достатня підстава для вироку смерті – зшивати обкладинки книжок, які оповідають правду про імперію зла. Вони почуваються її нащадком. У них Сталін – це "ефективний менеджер" і найбільш популярний "герой" історії. Росіяни його люблять навіть більше, ніж Путіна. І про це є купа соціологічних досліджень. Ніхто цього там не приховує. Там не гріх любити людожера. І ось тепер ця любов до людожера вбиває знову і знову. Бо непокаране зло зростає.
Я спустошений: такі дні знесилюють. Адже може здаватися, що світ не чує і не бачить цього жахіття, що справедливості немає, що ця несправедливість триватиме вічність.
Позатим зло не може існувати вічно. Воно видихається. Воно проїдає само себе. Бо зло – це щось фантастично неефективне. Про це нам говорить історія: усі диктатори вмирають, усі імперії впадуть. Уже незабаром ми побачимо фантастичне видовище: зомбі, який виліз зі своєї труни й вирішив, що він – та сама імперія зла, перестане існувати так само, як і всі попередні ракові пухлини історії.
Спустошує те, що дня справедливого розрахунку за всі гріхи цього історичного непорозуміння не побачить на власні очі пані Олена, яка мирно зшивала обкладинки наших книжок.
Джерело: Oleksandr Zinchenko / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
