Клуб читачів
ГОРДОН
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Записки колишнього підполковника КДБ: "Російський націоналізм", "РАУ-Корпорація", Дмитро Рогозін та інші

Один з авторів книжки "КДБ грає в шахи" і колишній співробітник Комітету держбезпеки СРСР Володимир Попов нещодавно завершив роботу над своїми мемуарами. У книжці "Змова негідників. Записки колишнього підполковника КДБ" він розповідає про становлення режиму російського президента Володимира Путіна, його соратників, про свою роботу в комітеті і головні події, до яких мали стосунок радянські спецслужби. Раніше книжки не видавали. Зі згоди автора видання "ГОРДОН" ексклюзивно публікує розділи з неї. У цій частині Попов пише про науково-дослідну організацію "РАУ-Корпорація" та її головні фігури – Дмитра Рогозіна, Андрія Жукова та Валерія Вдовенка.

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Будівля КДБ СРСР на Луб'янці в Москві
Будівля КДБ СРСР на Луб'янці в Москві
Фото: RIA Novosti archive / Wikipedia.org
Володимир ПОПОВ

Андрій Жуков

Серед тих, хто створював РАУ (Російсько-американський університет) і згодом став першим віцепрезидентом "РАУ-Корпорації", був Андрій Жуков.

Жуков народився в Ленінграді 1948 року. 1971 року закінчив фізичний факультет МДУ. Потім його взяли на службу у КДБ, зарахували в Перше головне управління (зовнішня розвідка). 1987 року з посади начальника відділу ПГУ КДБ СРСР перевели на посаду офіцера чинного резерву КДБ СРСР у міжнародний відділ ЦК КПРС, де він працював під прикриттям посади консультанта. 1990 року перейшов на роботу в щойно створений Російсько-американський університет (пізніше перетворений на "РАУ-Корпорацію"), у якому послідовно обіймав посади спочатку віцепрезидента, потім заступника голови ради директорів "РАУ-Корпорації". Доктор історичних наук, старший науковий співробітник, академік Російської академії природничих наук (РАПН). Із грудня 2003 року – депутат, член Державної думи IV скликання.


Фото: eurasian-defence.ru
Андрій Жуков. Фото: eurasian-defence.ru


Жуков був одним із перших офіцерів зовнішньої розвідки, спрямованих в апарат ЦК КПРС за вказівкою першого заступника голови КДБ СРСР генерала армії Філіпа Бобкова. Як і його колега із зовнішньої розвідки Леонід Веселовський, Жуков із волі Бобкова став співробітником управління справ ЦК КПРС, він мав забезпечити виведення величезних сум, які були в партії, у структури, контрольовані КДБ. Метою цієї операції було створення матеріальної бази для встановлення у країні режиму, підконтрольного держбезпеці, замість політично збанкрутілого режиму КПРС.

Призначили Жукова в міжнародний відділ ЦК КПРС на посаду консультанта, яка була прикриттям його функцій офіцера чинного резерву. Відділ цей був наступником виконкому Комінтерну, скасованого Сталіним 1943 року через обвинувачення союзників в антигітлерівській коаліції в тому, що Комінтерн бере участь у підривній діяльності проти демократичних країн.

Міжнародний відділ ЦК КПРС був центром із формування міжнародної політики партії, у якому створювали стратегію фінансової та матеріальної допомоги комуністичним партіям і близьким їм за ідеологією політичним рухам та групам інших країн. Окрім прямої фінансової допомоги, яку здійснювали через резидентури радянської розвідки (ПГУ КДБ СРСР), за кордоном створювали так звані фірми друзів, що мали широке коло преференцій під час здійснення торгівлі з СРСР і завдяки пільговим умовам одержували надприбутки, які використовували потім для прихованого фінансування прорадянських партій і організацій.

Унаслідок згубної для КПРС перебудови до кінця 1980-х років виникла реальна загроза чинному у країні режиму. Тоді керівництво КПРС терміново стало розробляти заходи з виведення грошей у разі зміни політичного режиму у країні. Величезні фінансові потоки, які спрямовували офіцери КДБ СРСР Жуков і Веселовський, кинули за вказівкою Бобкова структурам, які він поспіхом створював. Однією з таких структур був "Молодіжний комерційний банк", що згодом змінив назву на "Фініст-банк". Олександр Щербаков, який із 1989-го до 1993 року був головою правління АКБ "Фініст-банк", в інтерв'ю сайту Bancir.ru 12 квітня 2010 року згадує: "Пам'ятаю, як восени 1991 року прийшли до нас слідчі спеціальної бригади Генеральної прокуратури "гроші партії" шукати. У нас дійсно лежав депозит управління справ ЦК КПРС. Ми тоді відповіли гостям: "Давайте рішення суду про законного правонаступника, усе негайно виконаємо"... У підсумку низка банків гроші за командою переказала на вказаний рахунок, а ось ми та ще ціла низка банків не стали цього робити... А на депозитному рахунку в нас і далі лежало 275 млн тих, радянських, рублів. Усе разом так і залишилося, законний правонаступник досі не знайшовся".

Зовні й далі діючи в інтересах партії, КДБ цілеспрямовано створював фінансову й матеріальну базу для власного націоналістичного підпілля. Основним засновником Російсько-американського університету якраз і став "Фініст-банк", у який завчасно було спрямовано партійні гроші, яких партії так і не віддали, а передали спочатку в РАУ, потім у "РАУ-Корпорацію", де офіцер КДБ Жуков служив офіцером чинного резерву КДБ на керівних посадах, будучи членом глибоко законспірованої групи офіцерів і генералів КДБ СРСР, очолюваної Питоврановим, Бобковим, Івановим, яка виводила із країни рублі, валюту й алмази. Газета "Коммерсантъ" у статті "Алмази потягнули на 11 років" писала:

"Мосміськсуд ухвалив вирок у гучній справі про контрабанду алмазів в Ізраїль на $25 млн, у якій підозрювали ексконсультанта міжнародного відділу ЦК КПРС, а нині депутата Держдуми із фракції "Родина" Андрія Жукова. Його найближчим партнерам з алмазного бізнесу – заступникам гендиректора (генеральним директором був сам Жуков. – приміт. В. Попова) фірми "Аурум плюс" Аркадієві Мірзаєву і Тетяні Кузьміній суд дав до 11 років позбавлення волі. З обвинувального висновку та вироку суду випливало, що Мірзаєв і Кузьміна були членами ізраїльсько-російської злочинної спільноти, у складі якої вони контрабандою переправили в Ізраїль 33 748 каратів алмазів на $25 млн, були причетними до незаконного обігу дорогоцінних каменів на $35 млн і відмивання 49 млн руб. Під час суду не було названо організаторів злочинної спільноти, проте... із матеріалів кримінальної справи випливає, що одним із них був у минулому офіцер зовнішньої розвідки, який згодом став депутатом Держдуми і членом її комітету з міжнародних справ, Андрій Жуков. Початком розслідування став факт затримання однієї з партій контрабанди вагою 7,2 кг 28 березня 2003 року під час митного огляду на залізничній станції Брянськ-1".

Співробітники "РАУ-Корпорації"

Ще одним неординарним співробітником "РАУ-Корпорації" був Валерій Захарович Вдовенко. Публічно він неодноразово заявляв, що його батько Захарій протягом кількох років був помічником одного із заступників голови КДБ СРСР. Самого ж Валерія 1978 року взяли на службу в оперативно-технічне управління КДБ, потім він служив у Першому головному управлінні (ПГУ) КДБ, а 1990 року за лінією ЦК КПРС і КДБ його скерували в "РАУ-Корпорацію".

Утім, список чекістів, які зробили суттєвий внесок у діяльність "РАУ-Корпорації", не вичерпується Олексієм Подберезкіним, Дмитром Рогозіним, Андрієм Жуковим і Валерієм Вдовенком. У цій структурі служив також уже згадуваний нами Олексій Большов.

Большов народився 1955 року. 1978 року закінчив МАІ. 1980-го – Вищий спеціальний навчальний заклад КДБ СРСР у Мінську. Із 1980-го до 1991 року служив у 7-му відділі 5-го управління КДБ СРСР і управлінні "З" ("Захист конституційного ладу") КДБ СРСР. Після колапсу СРСР та скасування КДБ працював у Російсько-американському університеті і його наступнику "РАУ-Корпорації", де був членом правління. Окрім того, Большов був заступником голови центральної ради ВДПР "Духовна спадщина", а також директором центру "Захист".

Секрет швидкого "розкручування" й успішної діяльності РАУ і "РАУ-Корпорації" був простим. Філіп Бобков, будучи першим заступником голови КДБ СРСР, впровадивши в апарат ЦК КПРС офіцерів чинного резерву Веселовського й Жукова, організував через них виведення грошей партії в різні структури, зовні ніяк із КПРС не пов'язані. Однією з них і став РАУ, незабаром трансформований у "РАУ-Корпорацію". 3 травня 1993 року, за рік після створення "РАУ-Корпорації", Подберезкін і Жуков розповіли про свій бізнес газеті "Коммерсантъ":

"АТ закритого типу "РАУ-Корпорація" зареєстровано у квітні 1992 року. Засновники – Російсько-американський університет (РАУ), гуманітарно-просвітницьке товариство "Апріорі" та торговельно-посередницька компанія "Нива". Статутний капітал – 3 млн руб. У штаті приблизно 400 співробітників, серед яких двоє академіків та понад 100 докторів і кандидатів наук. Основні напрями діяльності – економічний і політичний консалтинг, видавнича справа. Обіг за I квартал 1993 року – 200 млн руб".

Неймовірні успіхи для новоствореної корпорації, особливо з огляду на стан справ в економіці Росії на початку 1990-х років, коли країну накрила криза неплатежів. Однак дебешний консалтинг "РАУ-Корпорації" очевидно проблем із фінансуванням не мав.

Окрім співробітників КДБ, у корпорації працювали (значилися) номенклатурні працівники компартії. Сучасниця згадує:

"Була на черговому круглому столі "Лівий рух і вибори 2007–2008", який проводила Партія соціальної справедливості. Уперше за доволі тривалий час побачила старого друга [Олексія] Подберезкіна, який очолює партію і партійний список... Олексій Іванович, який очолював незрозумілу контору під назвою "РАУ-Корпорація"... після тотального розгрому 1991 року був роботодавцем для дуже багатьох функціонерів КПРС, щодо яких де-факто діяв люстраційний принцип. Подберезкін був єдиним, хто наважився працевлаштувати [Геннадія] Зюганова (у трудовій книжці Зюганова після 1991 року перший запис – "РАУ-Корпорація")... Чим була ця "РАУ-Корпорація" і на чому вона робила гроші, думаю, ніхто, крім самого Подберезкіна, не підозрює – контора випускала товстелезні нечитабельні фоліанти на тему народно-патріотичної ідеології, а також довідкову літературу на політологічні теми".

Жовтень 2007 року, Kolobok1973 / LiveJournal

Дмитро Рогозін

Під час служби в "Комітеті молодіжних організацій" (КМО) Рогозіна, як і його наставника Олексія Подберезкіна, завербували як агента держбезпеки. Він охоче погодився на негласну співпрацю з КДБ, бо мріяв про діяльність розвідника. Рогозін докладно описує у своїх спогадах, як саме і чому його не взяли в розвідку. У розвідку його не взяли. Але це не завадило йому стати завербованим агентом:

"На четвертому курсі мене спробували завербувати у КДБ. Зателефонували додому, пообіцяли цікаву роботу й запропонували зустрітися наступного дня біля метро "Парк культури". Я погодився. Чесно кажучи, я мріяв працювати в розвідці і просто ледве стримував радість, що переповнювала мене. Майбутнє життя здавалося мені сповненим пригод і подвигів. Я був готовий погодитися навіть на нелегальну роботу, до того ж завдяки моїй південноросійській зовнішності, карим очам, великому носу, широким вилицям і темно-русявій шевелюрі я міг би зійти і за іспанця, і за серба, і за араба, і за кавказця, і, як жартувала моя дружина, навіть за гігантського японця. Загалом, у рисах мого обличчя, як у дзеркалі, відбилися всі визвольні походи російської імперської армії.

Незабаром мене й мою молоду дружину Тетяну – студентку філологічного факультету МДУ, яка народила мені на третьому курсі сина, – запросили в якийсь медичний центр КДБ для проходження медичного огляду і проведення різних психологічних тестів. Я попередив свого вербувальника, що відразу після четвертого курсу мене скерують на піврічне стажування на Кубу. Я хотів одержати хоч якесь завдання за лінією зовнішньополітичної розвідки СРСР, стати "нашою людиною в Гавані" і, нарешті, бути корисним своїй Батьківщині. Однак усе вийшло інакше. У Гавані про мене забули взагалі. Але, опинившись на Острові свободи, я прагнув марно часу не гаяти. Вивчаючи практику роботи американських спецслужб, які зуміли забезпечити ефективне мовлення своєї радіостанції на Кубу, я зібрав цікавий матеріал і підготував на його основі дипломну роботу на тему "Психологічна війна США проти Куби". Там же, в Гавані, я написав ще одну дипломну роботу – про оборонну політику Франції – "Парадокси президента Міттерана".

Військовою проблематикою я серйозно захопився в роки навчання в університеті. Домігся допуску в так зване спеціальне сховище бібліотеки іноземної літератури, де міг читати вирізки із французьких газет, і, незважаючи на те, що був змушений їхати до Гавани на стажування, зрадити своєму вибору світової історії воєн і конфліктів не зважився. До Москви я повернувся в лютому [19]86-го з величезною чорною бородою, двома дипломними роботами і нетерплячим бажанням дізнатися, коли ж мені виходити на службу в органах державної безпеки.

"Органи" на мої дзвінки довго не відповідали. Нарешті я додзвонився до свого старого знайомого-кадровика, який, наче нічого й не було, повідомив мені дуже неприємну новину. Виявляється, черговий генсек Юрій Андропов перед своєю смертю заповів дітей і зятів співробітників Першого головного управління КДБ СРСР (зовнішня розвідка) на роботу в те саме управління не брати й підписав відповідний наказ про "боротьбу з кумівством". Для мене ця новина була як грім серед ясного неба. Мій тесть Геннадій Миколайович Серебряков у той час дійсно працював на американському напрямі в тому самому управлінні КДБ і мав звання полковника, тому доступ у "контору" мені був перекритий залізобетонно. Мрія руйнувалася на очах. Захистивши обидві дипломні роботи на відмінно, склавши державні іспити та отримавши диплом із відзнакою про закінчення престижного вищого навчального закладу, я опинився на вулиці без всякого розподілу та перспективи".

Д. Рогозін. "Яструби миру"

У роки молодості Рогозін навчався на міжнародному факультеті МДУ, яким опікувався 3-й відділ 5-го управління КДБ. Відтоді Рогозін тісними узами пов'язаний із нинішніми російськими, у минулому радянськими, органами державної безпеки. Долучив його до таємної діяльності як агента спецслужб начальник 1-го відділення 3-го відділу 5-го управління КДБ підполковник Володимир Масленников, який сам у минулому був агентом КДБ і перейшов на роботу у КДБ із посади декана філологічного факультету МДУ. За підтримки КДБ Рогозін уже під час навчання у МДУ став кореспондентом-стажистом у головній редакції інформації Центрального телебачення Держтелерадіо СРСР, куратором якої був старший оперуповноважений 3-го відділення 1-го відділу 5-го управління КДБ СРСР майор Володимир Торопині.

Позитивно зарекомендувавши себе як агента КДБ, Рогозін потрапив на роботу у КМО, змінивши нещодавно переведеного з нього в ІСЕМВ Подберезкіна. У КМО Рогозіну дали доручення керувати сектором міжнародних організацій, завдяки чому КДБ мав можливість чітко контролювати цей канал міжнародного обміну.


Дмитрий Рогозин. Фото: roscosmos.ru
Дмитро Рогозін. Фото: roscosmos.ru


По кілька разів на місяць Рогозін виїжджав за кордон. Окрім того, він організовував великі міжнародні форуми. 1989 року він організовував виїзд радянської молодіжної делегації у Францію на Всесвітню молодіжну зустріч "Париж-89", присвячену 200-річчю Великої французької революції. Під час формування складу делегації Рогозін, дотримуючись вказівок кураторів із 5-го управління КДБ, насичував її агентурою і співробітниками держбезпеки.

Слідом за Подберезкіним Рогозін опинився на службі у створеній на гроші КПРС і підконтрольній КДБ СРСР "РАУ-Корпорації", ставши її першим віцепрезидентом. Працював він там із 1990-го до 1994 року. Одночасно 1993 року Рогозін організував народно-патріотичний рух "Конгресс русских общин" (КРО), на чолі якого залишався до 2002 року.

Осідлавши "російський націоналізм", який ставав із року в рік усе популярнішим у Росії, стараннями РАУ та інших підконтрольних спецслужбам структур Рогозін набирав політичної ваги, ставши врешті-решт віцепрем'єром і лідером партії "Родина. КРО". Так стараннями радянсько-російських органів держбезпеки було вирощено ще одного амбітного політичного діяча, який цілився на крісло глави російської держави.

Євген Примаков

У зв'язку з відставкою Бориса Єльцина, оголошеною ним 31 грудня 1999 року, за рішенням Ради Федерації на 26 березня 2000 року було призначено дострокові вибори президента Російської Федерації. Їм передували вибори в російський парламент – Державну думу. У зв'язку із цим патронована Бобковим "Медіа-Міст" і насамперед телеканал НТВ, що належав їй, розгорнули активну пропагандистську кампанію на підтримку блоку "Отечество – вся Россия" (ОВР) на противагу прокремлівському блоку "Отечество".


Евгений Примаков. Фото: U.S. Department of Defense / wikipedia.org
Євген Примаков. Фото: U.S. Department of Defense / Wikipedia.org


Лідерами блоку ОВР були мер Москви Юрій Лужков і відправлений президентом Єльциним у відставку у травні 1999 року тепер уже колишній прем'єр-міністр Євген Примаков, колишній директор СЗР, який був одним із найпопулярніших політиків країни. Очікувана перемога ОВР на думських грудня 1999 року виборах могла забезпечити її лідерам перемогу у президентських перегонах.

Лужков і Примаков були добре знайомі Бобкову. Із московським мером у дружніх стосунках був креатура Бобкова Гусинський. Із самим Примаковим Бобков мав багаторічний агентурний зв'язок.

Молодого арабіста Євгена Примакова 1956 року взяли на роботу в Головне управління радіомовлення на закордонні країни на посаду редактора арабської редакції, і відтоді він міцно пов'язав своє життя з органами держбезпеки. У віці 26 років він очолив арабську редакцію, у якій працювало 70 фахівців. Добре знав Примакова і перший заступник ПГУ КДБ СРСР генерал Борис Сергійович Іванов, за завданням якого Примаков під час відрядження на Близький Схід у ролі кореспондента газети "Правда" здійснював регулярні контакти з лідером курдських повстанців Мустафою Барзані.

Історичний відступ про Мустафу Барзані

1945 року радянське керівництво бойкотувало виведення угруповання радянських військ з Ірану, де війська учасників антигітлерівської коаліції – Англії, США та СРСР – перебували, за взаємною згодою, із серпня 1941 року в межах операції "Згода". Метою тимчасової окупації Ірану було запобігання небезпеці захоплення іранських нафтових полів військами гітлерівської Німеччини, а також гарантування безпеки так званого південного коридору, яким пролягав транспортний шлях постачання у СРСР військового спорядження, яке передавали союзники за програмою ленд-лізу. Війська Великобританії окупували південний Іран, радянські війська зайняли територію північного Ірану. Наприкінці 1942 року США також розмістили в південній частині Ірану свої військові підрозділи, які забезпечували транспортування вантажів у СРСР. Країни-союзники й уряд Ірану визначили термін виведення союзних військ: не пізніше, ніж за шість місяців після перемоги над Німеччиною.

19 травня 1945 року іранський уряд звернувся до керівництва Англії, США та СРСР із проханням про дострокове виведення військ цих країн із території Ірану. Прохання було мотивоване капітуляцією Німеччини. Керівники Англії та США погодилися задовольнити прохання іранського уряду, і 31 травня поінформували про це Сталіна. Однак радянське керівництво зберігало мовчання.

22 січня 1946 року на території Ірану, у районі Мехабад, населеному переважно курдами, так званому Мукринському Курдистані, де 1941 року розташовувалися радянські війська, було проголошено "Курдську народну республіку", більш відому як "Мехабадська республіка", яка проіснувала до листопада 1946 року. За проголошенням цієї республіки стояли радянські спецслужби, що нелегально постачали курдам зброю. Серед радників Мустафи Барзані – військового лідера племені барзан і "Мехабадської республіки" – був уже згадуваний нами співробітник радянської нелегальної розвідки Олександр Кисельов.


Мустафа Барзани. Фото: KRG Poland / Twitter.com
Мустафа Барзані. Фото: KRG Poland / Twitter.com


Після виведення радянських військ з Ірану "Мехабадська республіка" занепала. Із залишками своєї армії Барзані пробився на територію Радянського Союзу, де він і курди, які пішли з ним, проживали в еміграції, до того ж сам Барзані вступив на навчання у Військову академію імені Фрунзе.

14 липня 1958 року в Іраку сталася революція. Керівництво СРСР, яке традиційно приділяло Близькому Сходу серйозну увагу, не могло не скористатися цією ситуацією. Із метою зміцнення позицій Радянського Союзу в цьому регіоні вирішено було вкотре використати курдів, які прагнули здобути власну державність. На початку 1959 року від радянських берегів відплив пасажирський теплохід "Грузія", на борту якого перебували колишні вояки армії Барзані і члени їхніх сімей. Прямували вони в Ірак. Як пасажирський помічник капітана корабля судно супроводжував офіцер радянської військової контррозвідки Олександр Вікторович Кисельов. Після прибуття курдів в Ірак президент країни на їхню честь улаштував прийом, на якому Кисельова відрекомендували курдському лідеру Мустафі Барзані. Саме після цієї операції з повернення у СРСР Кисельова зарахували в нелегальну розвідку – управління "C".

Домагаючись від влади Іраку курдської автономії, Барзані активно готувався до збройного опору, закуповуючи на надані Радянським Союзом гроші зброю та військове спорядження. У вересні 1961 року на території Курдистану почалися збройні виступи проти влади Іраку, що дістали назву "Вересневе повстання". Із початком повстання Барзані терміново потрібна була військова допомога, яку негайно й надало йому радянське керівництво. На морському суховантажному кораблі через Середземне море було доправлено кілька сотень ящиків зі зброєю. У відкритому морі їх потай перевантажили на курдські риболовецькі судна, після чого вантаж опинився на території Сирії. Звідти зброю автомобілями, які перевозили улов рибалок, доправили в Ірак. Від початку до кінця контроль за операцією з доправлення зброї повсталим курдам здійснював офіцер радянської нелегальної розвідки Олександр Кисельов, окрім того, після прибуття в Ірак, використовуючи прикриття кореспондента ТАСС, Кисельов виконував функції зв'язкового Барзані з радянською розвідкою.

Контакти з лідером курдських повстанців Мустафою Барзані були далеко не єдиним завданням, яке виконував Примаков в інтересах радянської зовнішньої розвідки.

1970 року Примаков дістав призначення на посаду заступника директора Інституту світової економіки та міжнародних відносин (ІСЕМВ), за який відповідало 1-ше відділення 1-го відділу 5-го управління КДБ СРСР.

Попередню частину опубліковано 6 травня. Наступна вийде 20 травня.

Усі опубліковані частини книжки Володимира Попова "Змова негідників. Записки колишнього підполковника КДБ" можна прочитати тут.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook


 
 

Публікації

 
усі публікації