Від вибуху польського літака до збиття MH17, або Спецоперація Путіна із "зачистки" виконавців авіакатастроф. Розслідування G

Проведу паралель з авіакатастрофою польського літака 10 квітня 2010 року.

16 жовтня 2010 року в себе дома було вбито польського експерта з авіакатастроф, професора Технічного університету Силезії, доктора наук, головного спеціаліста з комп’ютерного управління літаками Еугеніуша Врубеля (колишнього заступника міністра транспорту Польщі), який входив до складу слідчої комісії польського Сейму з розслідування причин катастрофи президентського літака під Смоленськом. Він складав експертні висновки для польської прокуратури з аналізом висновків російської комісії МАК (Міждержавний авіаційний комітет. – "ГОРДОН").

Врубель установив фактичні дані, які вказували на підрив літака і його руйнування ще в повітрі. Його було вбито за три дні до надання російською стороною її кінцевого звіту про причини авіакатастрофи.

Міністр транспорту Польщі Єжи Полячик заявив, що незадовго до смерті Врубель під час приватної розмови на одній міжнародній конференції розповів, що він не вірить, що викладені росіянами на аеродромі Смоленськ-Сєвєрний уламки якогось літака належать польському літаку, який було підірвано перед приземленням.

Зазначу, що про вбивство Врубеля повідомило лише декілька польських опозиційних (на той час) ЗМІ і не повідомило жодне видання в Росії, хоча його робота була тісно пов'язана з діяльністю МАК. Його вбивство, без сумніву, становило цікавість для читачів у Росії. Польська поліція і прокуратура, за повідомленням польських ЗМІ, "повісили" вбивство на "психічно хворого" сина, який у суді заявив, що "прокурори брешуть, що він зізнався в убивстві батька. Убивства він не вчиняв, його скоїв хтось інший". Сина сховали у психіатричну лікарню, щоб він "не казав зайвого", а справу закрили.

Єжи Полячик заявив, що він "абсолютно не вірить у поліцейське твердження про причетність сина Врубеля до вбивства батька, бо їхня сім'я суворо християнська і жодних конфліктів у ній ніколи не було".

За підсумками розслідувань, здійснених протягом липня–вересня 2014 року представниками Ради безпеки Нідерландів, Національного бюро з розслідування авіаційних подій та інцидентів із цивільними повітряними суднами, The Boeing Company, Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO), Європейської комісії, Європейської організації з безпеки аеронавігації (Eurocontrol), Міжнародної організації кримінальної поліції (Interpol), Європейського поліцейського управління (Europol), Європейського агентства авіаційної безпеки (EASA), Національної ради з безпеки на транспорті (NTSB), а також експертами Австралії (ATSB), Великої Британії (AAIB), Індонезії (KNKT), Італії (ANSV), Малайзії (DCA), Німеччини (BFU), Російської Федерації ("Росавиация"), США, Франції (BEA) установлено, що причиною падіння літака стало його ураження боєголовкою моделі 9N314M ракети класу "земля–повітря" серії 9M38, якими оснащують "Буки", здетонованою на відстані приблизно метр від передньої лівої верхньої частини фюзеляжу авіалайнера о 13:20:03 (16:20:03 за київським часом) на висоті 10,1 км, та випущеної з території, окупованої проросійськими бойовиками на південному сході від міста Торез (площею 320 км²). Натомість версії щодо причетності українських військових до збиття літака, теракту на його борту, помилок пілотування та технічних проблем повітряного судна беззаперечно спростовано.

13 жовтня 2015 року Рада безпеки Нідерландів оприлюднила звіт про причини авіакатастрофи, у якому зроблено висновок, що літак МН17 було збито ракетою з "Бука", доправленого з Росії в Україну, на підконтрольну проросійським сепаратистам територію, і визначено місце, звідки було запущено ракету.

Високий представник Євросоюзу з питань зовнішньої політики і політики безпеки Федеріка Могеріні заявила, що цей звіт поклав край 15-місячній спекуляції щодо того, хто збив малайзійський пасажирський літак.

Голова Радбезу Нідерландів заявив, що це лише технічний звіт. Визначенням осіб, причетних до збиття літака, займається слідча група, яка й оприлюднить їх восени 2016 року. Проте прізвищ цих осіб міжнародні слідчі і генеральний прокурор Нідерландів так і не назвали на прес-конференції, яку вони провели 28 вересня 2016 року, пообіцявши це зробити до кінця року або на початку 2017 року. Обіцяне не виконано до цього часу!

Виникає запитання: чому Генеральна прокуратура Нідерландів, яка очолює МСГ, понад два роки мовчала і не оприлюднювала результатів розслідування, установлених зазначеними міжнародними організаціями й експертами (зокрема і Радою безпеки Нідерландів), які ще наприкінці 2014 року однозначно встановили, що малайзійський літак було збито російською ракетою, запущеною із ЗРК "Бук", завезеного з Росії в Україну?!

Свої висновки МСГ і генпрокуратура Нідерландів озвучили лише після того, як через своїх колег і друзів по ПАРЄ (депутатів нідерландського парламенту) я висловив жорстке зауваження про навмисне зволікання в неінформуванні міжнародної спільноти, що винною у знищенні малайзійського літака є Росія. Тому я змушений був оприлюднити власні результати розслідування, які скерував до МСГ ще у грудні 2014 року.

Мені було відомо, як РФ через свої агентурні позиції і дипломатичні канали в Західній Європі, ЗМІ чинила тиск на політичне керівництво Нідерландів, щоб якомога довше затягувати розслідування справи з метою ввести в оману Європу і світ, що Росія не причетна до збиття літака. Одночасно Росія через фейкові новини, фейкових українців (молодих росіян), які проживають у Нідерландах, та членів лівого крила нідерландського парламенту і місцевих емігрантів — прихильників росіян масово впливала на свідомість нідерландців під час референдуму (квітень 2016 року) щодо ратифікації Угоди про асоціацію ЄС з Україною, звинувачуючи її у знищенні малайзійського літака, серед загиблих у якому було найбільше громадян Нідерландів – 193 людини. Унаслідок російського впливу та поширеної брехні 61% нідерландців, які взяли участь у референдумі, висловився проти ратифікації угоди.

III. Криваве вето і трирічна брехня Росії

Як же відреагувала Росія на висновки МСГ? Як завжди: вона "біла й пухнаста", ні в чому не винна. Прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков заявив, що висновки слідчої групи не можна вважати "остаточною правдою… На жаль, ми не побачили жодних доказів. Слідство приречене на провал".

Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров відмовився попросити вибачення за знищення рейсу МН17 і загибель його пасажирів у зв’язку з висновками МСГ. Так він відреагував на пропозицію ведучого ВВС Стівена Сакура попросити вибачення у зв’язку з оприлюдненим звітом. "Попросити вибачення? За що?" – запитав Лавров.

Офіційний представник МЗС РФ Марія Захарова наголосила: "Росія розчарована тим, що ситуація навколо розслідування катастрофи Boeing 777 не змінюється. Висновки підтверджують те, що слідство упереджене і політично вмотивоване". Представник бойовиків "ДНР" Едуард Басурін сказав, що "звіт не підкріплено доказами, іде обман, вони брешуть".

30 вересня 2016 року МЗС Нідерландів викликало російського посла в Гаазі Олександра Шульгіна через критику Росії на адресу країни за оголошення 28 вересня висновків розслідування катастрофи малайзійського літака рейсу МН17. "Росія має поважати подані результати слідства, бо було надано переконливі докази, а не висловлювати сумніви", – заявив глава МЗС Нідерландів Берт Кундерс.

Радник головного конструктора концерну "Алмаз-Антей" Михайло Малишевський після висновку Міжнародної слідчої групи зробив несподіване зізнання, припустивши, що ракету могли випустити й помилково. "Потенційно таке можливо тільки за збігом обставин, поганого обслуговування техніки і неправильних дій екіпажу", – пояснив він.

Представник МО РФ генерал-майор Ігор Конашенков стверджує: "Жодні російські зенітні ракетні комплекси, і зокрема "Бук", російсько-українського кордону ніколи не перетинали".

Нагадаю, що ще 26 лютого 2016 року заступник начальника управління прес-служби МО Росії Олексій Комаров заявив: "Жоден комплекс, який стоїть на озброєнні протиповітряної оборони, російсько-українського державного кордону не перетинав. Міноборони Росії неодноразово публічно заявляло про свою позицію щодо причин катастрофи й імовірної причетності до неї військовослужбовців Збройних сил України".

Коментувати брехливу заяву Комарова зайве. Що він міг ще сказати, коли його безпосередні керівники – міністр оборони і його заступники – є головними підозрюваними в організації знищення малайзійського Boeing, а сам верховний головнокомандувач президент Росії Путін є замовником цієї спецоперації, яку було підготовлено проти російського пасажирського літака, але помилково було збито малайзійський.

Постійний представник РФ при ООН Віталій Чуркін, визнаючи факт збиття Boeing "ополченцями" Донбасу, заявив 21 липня 2014 року у Нью-Йорку: "Відповідно до записів, люди зі сходу України говорили, що вони збили військовий літак… Якщо вони вважали, що збили військовий літак, то це був конфуз. Якщо це був конфуз, тоді це не був акт тероризму".

Раніше, 3 березня 2014 року, на засіданні Радбезу ООН Чуркін зачитав і продемонстрував фотокопію листа, підписаного екс-президентом-утікачем Януковичем, у якому він просить Путіна "…використати збройні сили РФ для відновлення законності, миру, правопорядку, стабільності, захисту населення України".

Згодом у слідчих МСГ і України виникла необхідність допитати Чуркіна як свідка про обставини збиття Boeing й одержання листа Януковича.

Чуркін був здоровим чоловіком. Та за п’ять місяців після оприлюднення звіту МСГ (20 лютого 2017 року) Чуркіну несподівано стало зле. Його було доправлено у Пресвітеріанський шпиталь Нью-Йорка, де, попри зусилля лікарів, не приходячи до тями, він помер.

Американські патологоанатоми під час розтину тіла виявили в нирках та інших органах Чуркіна "сторонні підозрілі речовини", але причину смерті встановити не змогли. Тому було призначено додаткові дослідження, результатів яких офіційно оприлюднено не було.

Американські журналісти з посиланням на лікарів стверджують, що Чуркіна було отруєно невідомою речовиною.

Представник МЗС Росії Марія Захарова у червні 2017 року повідомила, що США передали вдові Чуркіна весь пакет документів із висновками експертиз про причини його смерті, а не російській стороні. Тому вона не має права говорити про причину смерті Чуркіна.

Офіційна версія смерті Чуркіна від керівництва Росії – "серцева недостатність" (інфаркт).

29 липня 2015 року Росія наклала ганебне вето на проект резолюції Ради Безпеки ООН про створення міжнародного трибуналу з розслідування катастрофи малайзійського літака. У документі передбачалося, що метою створення трибуналу є "встановлення винних за збиття літака, притягнення їх до відповідальності" та можливість "заочного засудження".

Президент Росії Путін заздалегідь попередив, що не допустить створення такого трибуналу. 17 липня 2015 року в розмові з прем’єр-міністром Нідерландів Марком Рютте російський президент назвав пропозицію про створення трибуналу "передчасною і контрпродуктивною". Криваве вето Путіна, за яким сховалися вбивці 298 людей, є фактичним визнанням своєї провини, зазначають експерти.

МСГ оприлюднила перехоплені Службою безпеки України телефонні розмови про те, що 17 липня 2014 року о 16.40 (за київським часом), російський диверсант на прізвисько Бєс (Ігор Безлер) доповів своєму кураторові, полковнику ГРУ ГШ ЗС Російської Федерації Гераніну Василю Миколайовичу про те, що вони збили транспортний літак АН-26 українській армії. "Щойно збили літак. Група "Мінера". За Єнакієво впав", – зазначив Бєс.

Невдовзі після знищення пасажирського авіалайнера диктор новин російського телебачення повідомила про збиття українського літака "ополченцями" над містом Торез (Донецької області), заявивши, що "все сталося приблизно о п’ятій годині вечора за московським часом". Згодом про збиття українського літака повідомили російські ЗМІ, серед яких "РИА Новости" та Russia Today.

Бойовики так званої "ДНР" повідомили про збиття українського транспортника АН-26 під Торезом: "17 липня поблизу селища Розсипне над містом Торез Донецької області був збитий транспортний літак АН-26 українських ВПС. Літак упав у районі шахти "Прогрес". У нього влучила ракета. Із неба посипались уламки".

На сторінці "Сводки от Стрелкова Игоря Ивановича" "ВКонтакте" 17 липня 2014 року опубліковано повідомлення про те, що о 17.50 (за московським часом) вони збили літак у районі Тореза: "У районі Тореза щойно збили літак АН-26, валяється десь за шахтою "Прогрес". Попереджали ж – не літати в "нашому небі". А ось і відеопідтвердження чергового "пташкопаду". Пташка впала за териконом, житлового сектору не зачепила. Мирні люди не постраждали", – рапортував Стрєлков.

Після обстеження місця падіння літака російські військовослужбовці та їхні найманці виявили, що вони збили пасажирський літак. Із телефонної доповіді одного з бойовиків випливає, що цей літак збили з "Чорнухівського блокпоста". За його словами, літак розвалився в повітрі, у районі шахти Петропавлівської, а його уламки, тіла людей та речі пасажирів падали просто у двори. Під кінець розмови бойовик констатував, що вони збили цивільний літак: "Коротше, стопудово цивільний борт".

На місці падіння малайзійського Boeing проросійські бойовики викрали в загиблих мобільні телефони, планшети, ноутбуки, сумки, валізи, одяг, готівкові кошти, кредитні картки та зняли з жертв годинники і дорогоцінні прикраси. Генеральна прокуратура України зобов’язана дати належну правову оцінку таким діям, які мають ознаки грабежу (ст.186 КК) і мародерства (ст.347 КК) і винних осіб притягнути до кримінальної відповідальності. До цього часу жодного з мародерів не притягнуто до відповідальності.

За деякий час, 17 липня, відбулася ще одна телефонна розмова одного з бойовиків із донським отаманом Миколою Козіциним: "Щодо цього літака, збитого в районі Сніжного–Тореза. Це виявився пасажирський. Упав у районі Грабова. Там море трупів, жінок і дітей. Зараз козаки там дивляться це все". На запитання бойовика, що пасажирський літак робив над територією України, отаман Козіцин відповів: "Значить, завозили шпигунів, не знаю. Нех… (нецензурне слово) літати, зараз війна йде".

Зрозумівши, що збитим літаком виявився малайзійський Boeing, бойовики почали прибирати з інтернету всі попередні повідомлення про збитий ними літак.

Після цього російські ЗМІ вдалися до іншої версії збиття літака, і згодом агентство "РИА Новости" повідомило, що очевидці спостерігали бойовий літак, який випустив кілька ракет, що вибухнули десь у небі, після чого на землю стали падати уламки літака.

За повідомленням представника Держдепартаменту США, американська розвідка підтвердила, що малайзійський літак було збито ракетою "земля–повітря". У момент пуску ракети з російського "Буку" в районі Boeing на відстані 30 км, за даними іноземних радіолокаційних станцій і супутників, жодного військового літака не було.

В інтерв’ю Reuters командир бойовиків батальйону "Восток" Олександр Ходаковський заявив, що "в ополченців був "Бук", яким збили малайзійський літак. "Бук" було привезено з Росії, а потім відправлено назад". Потім Ходаковський відмовився від своїх слів, заявивши, що його не так зрозуміли.

Російська преса і телеканали Russia Today та Life News озвучили версію, що мотивом знищення малайзійського літака може бути замах на президента Росії Путіна, і повідомили, що "борт №1" російського президента і малайзійський літак перетинались в одній точці в тому ж ешелоні повітряного простору. Але російські спікери не сказали, що це "перетинання" сталося ще над Варшавою, на 330-му ешелоні на висоті 10 100 метрів. Малайзійський літак був там о 15.44, а "борт №1" – о 16.21 (за московським часом), тобто на 37 хвилин пізніше. Окрім того, маршрут польоту з Варшави до Москви пролягає майже на 1000 км північніше від Донецька. Експерти зробили висновок, що "замах" на російського президента Путіна є вигадкою Кремля.

Тоді "РИА Новости" вкинуло нову дезінформацію про те, що 17 липня Україна перекинула в зону АТО "Буки": "За даними системи об’єктивного контролю, у середу, 16 липня, у район Донецька було перебазовано дивізіон "Буків" Збройних сил України".

29 липня 2015 року російський телеканал Life News висунув нову версію збиття малайзійського Boeing – "літак було знищено зсередини і це була спецоперація". Натяк був на ЦРУ.

Група хакерів Pawn Storm намагалася отримати незаконний доступ до матеріалів розслідування про збиття малайзійського літака російським "Буком". Хакерські атаки здійснювали у вересні й на початку жовтня 2015 року. За хакерськими атаками на комп'ютери Ради безпеки Нідерландів, які відбулися напередодні звіту про причини й обставини авіакатастрофи МН17 наприкінці вересня 2016 року, стояли спецслужби Росії. Про це йдеться у звіті Федеральної служби захисту Конституції Німеччини із назвою "Керовані спецслужбами електронні атаки Росії".

У грудні 2017 року британська розвідка МІ6 у своїй щорічній доповіді Комітету з розвідки й безпеки парламенту Великої Британії повідомила, що Росія веде інформаційну війну в масовому масштабі. Один із яскравих прикладів цього – надзвичайно інтенсивна, багатоканальна спроба пропаганди, щоб переконати світ у тому, що Росія не несе відповідальності за збиття малайзійського літака МН17.

Це абсолютна неправда: ми знаємо і не маємо жодного сумніву, що російські військові надали і згодом вивезли назад ракетно-пускову установку "Бук", з якої був збитий малайзійський пасажирський лайнер, зазначено в доповіді МІ6.

Висновки МСГ, вище зазначених міжнародних організацій і відомств, та розвіддані спецслужб США, ФРН, Великої Британії беззаперечно спростували всі версії й брехливі заяви Кремля.

IV. Убити своїх, щоб захопити Україну

Аналіз доказів, установлених СБУ і МСГ, та отриманої мною конфіденційної інформації дає підстави стверджувати, що Генеральний штаб ЗС Російської Федерації розробив план збиття одного зі своїх пасажирських літаків: "Аерофлот" AFL-2074 Москва – Ларнака або рейс Москва – Ростов-на-Дону, які приблизно у той же час здійснювали політ у повітряному просторі України.

У кінцевому звіті Ради безпеки Нідерландів, опублікованому ще у жовтні 2015 року, зазначено, що Росія виявила дивну далекоглядність та закрила своє небо для польотів міжнародної цивільної авіації з опівночі 17 липня 2014 року на висоті включно до 16 км. Тобто фактично було введено повну заборону для польотів цивільної авіації. Ця висота практично відповідає висоті, яка прострілюється ЗРК "Бук". За 17 годин 20 хвилин після заборони було збито малайзійський Boeing. Але ростовський диспетчер, який мав знати про заборону, дозволив входити в зону відповідальності Ростовського зонального центру і малайзійському "Боїнгу", і приблизно 150 іншим літакам. Аж до того моменту, коли Україна не заборонила повністю польоти над зоною проведення АТО.

Саме для ураження цілей на таких висотах (на яких летіли обидва російські літаки) і було завезено в Донецьку область установку "Бук- М1" (бортовий номер 332) із Росії.

Нагадаю, що 14 липня, за три дні до знищення малайзійського лайнера, у Луганській області на висоті 6,5 км було збито транспортний літак Ан-26, а 16 липня – штурмовик Су-25 ВПС України, який летів на висоті 6,2 км. Обидва українські літаки збили російські військові за допомогою переносних ЗРК "Стріла" і "Голка", завезених із Росії, а не ракетами з "Бука".

Як відомо, військові літаки і вертольоти ЗС України на висотах понад 10 000 метрів не літали. Сам факт перевезення з Росії до України установки "Бук" свідчить про те, що був наказ із Москви збити літак на тій висоті, якою користується саме цивільна авіація. Максимальна висота враження цілі ракетою з установки "Бук-М1" – до 22 тисяч метрів.

За моєю інформацією, російський екіпаж "Бука", керівник так званої "ДНР" Олександр Захарченко, "міністр оборони" самопроголошеної "республіки" Ігор Гіркін, його заступник Сергій Дубінський могли і не знати істинної мети спецоперації і яку саме ціль обрав Путін і керівництво ГШ ЗС РФ для знищення.

Вони дістали від своїх кураторів інформацію (а точніше – дезінформацію) про політ у цьому районі українського військово-транспортного літака, на борту якого буде "натовське озброєння для бандерівців", який необхідно знищити.

Після падіння уламків літака Гіркін мобільним телефоном доповів своїм кураторам у Росії про успішне завершення операції: "...у районі Тореза збили Ан-26…".

Знищення російського літака мало спровокувати в Росії масове громадянське обурення, сплеск ненависті до України і відвернути від неї світ, який підтримує її у війні з Росією. А головне – збиття літака мало стати виправданням в очах світової спільноти повномасштабного вторгнення в Україну регулярних військових частин збройних сил Росії, приблизно 40 тисяч осіб, які були сконцентровані вздовж усього російсько-українського кордону, заради "припинення варварських дій українських націоналістів і київської хунти", "урятування російськомовного населення і етнічних росіян" (як під час війни у Грузії) та "стабілізації обстановки у зоні воєнного конфлікту".

План вторгнення розробив ГШ ЗС РФ, затвердив президент Путін, і його виконання було заплановано на 18 липня 2014 року. Окупацію південно-східних областей України російськими військами мали завершити до Дня незалежності України – 24 серпня 2014 року. Підтвердженням цього, зокрема, є карта ГШ ЗС Росії із планом окупації восьми областей України.

Після провалу операції з малайзійським літаком уранці 24 серпня 2014 року за наказом Путіна відбулося масштабне вторгнення в Україну: 3,5 тисячі російських військових разом із 60 танками, 320 БМД і БМП, 60 гарматами та 45 мінометами за вогневої підтримки артилерії та системи "Град", які вели масовий обстріл українських військових та добровольчих батальйонів на ураження, зокрема і з території Росії. Це призвело до Іловайської трагедії. Загальна кількість російських військ та їхніх найманців, які 24 серпня (День незалежності України) брали участь у воєнній агресії, перевищувала 16 тисяч осіб.

V. Історичні паралелі

За німецьким планом "Вайс", затвердженим Гітлером у квітні 1939 року, розгортання німецьких військ біля кордону з Польщею завершилось 25 серпня. Проте наступ було відкладено через отримання інформації про готовність Британії виступити на боці Польщі.

Гітлеру потрібен був формальний привід для вторгнення в Польщу і звинувачення її у розв’язанні війни. Таким приводом стала інсценована провокація, план якої розробило і здійснило гестапо під командуванням Альфреда Науйокса і Генріха Мюллера.

31 серпня 1939 року о 20.00 спеціально підготовлений загін гестапівців, переодягнений у форму польської армії, здійснив напад на радіостанцію німецького прикордонного містечка Гляйвіц. Після її "захоплення" перед мікрофоном було зроблено кілька пострілів і один із гестапівців, який вільно володів польською мовою, зачитав заяву, зміст якої полягав у тому, що "прийшов час війни Польщі проти Німеччини". На місці нападу було розкладено трупи у німецькій формі (в’язні концтаборів, яких напередодні операції вбили з польської зброї) та кілька німецьких поліцейських, убитих спецгрупою гестапо для підтвердженням того, що напад скоїли поляки.

Операція із кодовою назвою "Консерви" (більш відомою як "Гляйвіцький інцидент") тривала приблизно чотири хвилини. Щоб приховати сліди провокації, усіх її учасників розстріляли за наказом Гітлера. Міністр пропаганди Третього рейху Геббельс (російським геббельсом у Кремлі є Кисельов) дістав необхідний матеріал для пропагандистської кампанії, яку було проведено на радіо.

О 3-й годині ночі 1-го вересня 1939 року Гітлер віддав наказ про напад на Польщу.

О 4.45 ранку 1-го вересня майже півторамільйонна німецька армія вторглася на територію Польщі по всій довжині польсько-німецького кордону. Одночасно авіація почала бомбардування польських аеродромів, а військові кораблі та підводні човни атакували польські морські бази в Балтійському морі. Гітлер назвав агресію Німеччини "оборонною".

Цікаво, як би Путін виправдовував і назвав повномасштабне вторгнення в Україну 40-тисячної армії російських військ, які були сконцентровані вздовж кордону, яке було заплановано на 18 липня 2014 року, у випадку знищення 17 липня 2014 року російського пасажирського літака та вбивства своїх співвітчизників?!

Чим закінчилася кар’єра Гітлера і його найближчого нацистського оточення – загальновідомо. Подібне може чекати і на Путіна.

VI. Російські окупанти

Спецслужби України та розвідка НАТО встановили російських генералів та старших офіцерів, які беруть або брали безпосередню участь у формуванні та організації бойових дій російсько-окупаційних військ на тимчасово окупованих територіях України.

Штатна чисельність двох корпусів становить до 35 тис. осіб. Додатково на окупованій території перебуває військовий резерв у складі 21 тактичної групи ЗС РФ (15 батальйонних і шість ротних) чисельністю понад 9 тис. осіб. На східному кордоні України сконцентровано ще 53 тактичні групи ЗС РФ (39 батальйонних, 14 ротних) чисельністю 50,5 тис. осіб.

Структура російських військ на Донбасі така: рядовий склад корпусів складається на 40% із жителів окупованої території Донецької та Луганської областей, а також із контрактників і найманців із Росії, які набули бойового досвіду під час військових дій на сході України й у гарячих точках Росії.

Особливості формування та функціонування 1-го і 2-го армійського корпусів свідчать, що росіяни обрали для їхнього створення модель, апробовану керівництвом Німеччини під час Другої світової війни і відому як "Ваффен СС". "Ваффен СС" – військові підрозділи СС, які брали участь у боях на фронті під час Другої світової війни. У зв'язку з обмеженістю власного мобілізаційного ресурсу керівництво Німеччини вирішило брати на службу добровольців, які були громадянами окупованих країн.

Згідно з офіційною політикою того часу, у Вермахті (ЗС Німеччини) могли служити винятково громадяни Німеччини. Для СС таких обмежень не було, тому в їхньому складі були створені спеціальні ваффен-дивізії, які складалися з іноземців-добровольців, їх формували зазвичай за етнічною чи релігійною ознакою. Командний склад цих ваффен-дивізій становили німецькі кадрові офіцери СС, а добровольці з окупованих країн брали участь як гарматне м'ясо, рядовими або обіймали найнижчі військові посади.

Саме цей досвід побудови військових частин для ведення бойових дій на сході України взяв на озброєння Генштаб збройних сил Росії.

VII. Блукання "Бука"

Екіпажу "Бука" віддали наказ розгорнути установку в районі села Первомайського. Населений пункт із такою ж назвою розташований і в північно-східному напрямку на відстані приблизно 20 км від Донецька. Російський екіпаж, не знаючи добре місцевості, переплутав населені пункти з однаковими назвами і перемістився на 70 км у протилежному від Донецька напрямку. Про це свідчить також нелогічний маршрут пересування "Бука" територією України – установка з російським екіпажем перетнула російсько-український кордон у Луганській області, потім її доправили на захід до Донецька, пізніше повернулася на Схід до кордону між Донецькою і Луганською областями.

Розміщення установки "Бук" у Первомайському, саме на захід від Донецька, з огляду на її бойові характеристики, дозволило б уразити ракетою один із російських пасажирських літаків, який летів із Москви у повітряному просторі України, з подальшим падінням уламків літака на територію України, контрольовану українськими силами АТО.

17 липня 2014 року майже одночасно, в одному і тому ж місці повітряний простір над Донецькою областю перетинав не лише літак рейсу МН17 "Малайзійських авіаліній", але й російський пасажирський літак авіакомпанії "Аерофлот", який слідував рейсом AFL2074 Москва – Ларнака (Кіпр), на борту якого перебувало 157 пасажирів, які з дітьми летіли на відпочинок.

Такий самий цивільний Boeing, навіть із таким самим забарвленням, в одному і тому ж самому ешелоні повітряного простору. Характеристики польоту цих рейсів були практично однакові: малайзійський літак летів на висоті приблизно 10 100 м зі швидкістю 909 км/год, а російський – на висоті 10 600 м, зі швидкістю 768 км/год. О 16.09 17 липня в районі села Новоніколаєвка маршрути цих рейсів перетнулися.

До загибелі малайзійського літака залишалося 11 хвилин...

Згідно з отриманою інформацією, екіпаж "Бука" помилково заїхав не до того Первомайського. Населених пунктів із такою самою назвою на Донеччині аж сім (!). Екіпаж мав прямувати до села Первомайське Ясинуватського району на захід від Донецька, розташування якого збігається з маршрутом саме російських пасажирських літаків.

Одним із головних фігурантів, якого підозрюють міжнародні слідчі у причетності до збиття літака МН17, є генерал-полковник ЗС РФ Ткачов Микола Федорович, колишній командувач в/ч 20650. Після формального звільнення з армії у 2010 році був головним військовим радником у Сирії з лютого 2011-го до серпня 2012 року. Після повернення до Росії був призначений головним інспектором Центрального військового округу РФ.

Весною 2014 року наказом МО РФ Ткачова відрядили у штаб так званої самопроголошеної "ЛНР", розташований у Краснодоні, для координації взаємодії загонів "ополченців" "ЛНР", "ДНР" і російських військових підрозділів. Співпрацював з Ігорем Стрєлковим (Гіркіним), із яким неодноразово особисто зустрічався, про що той розповів у своїх інтерв'ю.

СБУ встановила, що Ткачов діяв у "ЛНР" із позивним Дельфін (якого під час спілкування називали Микола Федорович) до вересня 2014 року, поки його не змінив генерал-майор російської армії Сергій Кузовлєв (позивний Тамбов), який був керівником 1-го армійського корпусу російських військ у збройному конфлікті на сході України.

За даними слідства, Ткачов був організатором доставлення "Бука" з Росії в Україну і передання установки Хмурому (документи прикриття Петровський) для подальшого транспортування на окуповану територію Донецької області.

Перехоплені телефонні розмови Ткачова з його підлеглим (позивний Оріон – Андрій Іванович, громадянин РФ) засвідчують, як Ткачов організовував і контролював доставлення "Бука" в Україну. Оріон, звітуючи перед Дельфіном, як просувається робота із забезпечення транспортування "Бука", називає його на "ви" (той – на "ти"), згадує бойовий статут і відмовляє від приїзду в зону бойових дій через небезпеку.

Автентичність голосу Ткачова (Дельфіна), записаного на багатьох аудіофайлах, було ідентифіковано (підтверджено) двома незалежними експертизами, проведеними в Національному центрі медіа-криміналістики Університету Колорадо в Денвері (США) і в Литовському центрі судової експертизи. Експерти встановили, що голос Дельфіна належить генерал-полковнику Ткачову М.Ф.

У телефонній розмові проросійських бойовиків, яку перехопила СБУ, один із них із позивним Хмурий віддає наказ супроводжувати установку "Бук" у район населеного пункту з назвою Первомайське. Окрім того, Хмурий вказує, що це місце розташоване неподалік від Донецька, де за "мотелем, не доїжджаючи до Горностаївської", було розміщено установку "Бук".

Установлено, що особа з позивним Хмурий – це громадянин РФ, полковник запасу ЗС РФ (служив у військовій розвідці) Дубінський Сергій Миколайович, 9 серпня 1962 року народження, уродженець Донецької області (мав документи прикриття на прізвище Петровський), який відповідав за транспортування "Бука" від кордону з Росією в Донецьку область і повернення його назад у Росію.

Виконуючи наказ керівництва спецслужб РФ, він створив і із 7 липня 2014 року до 2 січня 2015 року особисто очолював "управління військової розвідки", будучи одночасно і заступником міністра оборони так званої "ДНР". До складу розвідувального управління увійшли сепаратистськи налаштовані громадяни України і понад 800 громадян Росії, зокрема чинні кадрові співробітники спецслужб РФ, із досвідом бойових дій в Афганістані, Придністров’ї та Чечні.

У серпні 2014 року Дубінському надали звання "генерал-майор ДНР". На початку 2015 року він утік до Росії через скоєння фінансових злочинів. Проживає на хуторі Великий Лог (вулиця Молодіжна, 4в), Аксайського району, Ростовської області.

9 грудня 2017 р. Шевченківський районний суд міста Києва дав дозвіл на затримання Дубінського.

14 грудня 2017 року Павлоградський міський районний суд Дніпропетровської області дозволив СБУ заочне розслідування щодо терористичної діяльності Дубінського та стосовно семи колишніх його підлеглих співробітників "розвідувального управління ДНР": чотирьох громадян України – бойовиків "ДНР" із позивними Тихий, Бокс, Крот, Расторгуєв (Пелех) і трьох громадян РФ із позивними Михайло, Гюрза (Халіф) і Рязань.

Своєму другу по Афганістану Сергію Тіунову, який проживає в Україні, під час повернення українських полонених Дубінський розповів, що збити літак їм наказали з Москви (цитую дослівно його слова): "Це зробили виродки з Москви!". Дубінський, як розповідає Тіунов, не знав, що літак пасажирський. Якби йому було відомо, що це пасажирський борт, він би ніколи такого наказу не виконав.

Останні кілька місяців друзі та знайомі Дубінського не можуть вийти з ним на зв'язок.

10 травня 2017 року ФСБ затримала в Москві чинного на той час полковника ГРУ ГШ ЗС РФ, члена "Ради командирів Союзу добровольців Донбасу" Гераніна Василя Миколайовича, 14 липня 1967 року народження (місце реєстрації і проживання Московська область, Одинцовський район, місто Кубинка, вул. Армійська, 11, кв. 3), якого міжнародне слідство вважає співучасником і одним із головних свідків у справі про збиття рейсу МН17. Характерні ознаки затримання Гераніна вказують на реалізацію спецоперації ФСБ із "зачистки" та "ізоляції" свідків знищення малайзійського літака. Підставою для затримання й арешту стало те, що в автомобілі та квартирі Гераніна виявили боєприпаси і вогнепальну зброю.

Гераніна помістили в СІЗО і заднім числом звільнили з армії. Відтоді інформації про нього немає. Найімовірніше, полковник уже ніколи не зможе говорити. ФСБшники – майстри з підкидання вогнепальної зброї, боєприпасів, наркотиків та "ізоляції" неугодних осіб.

Зазначу, що на початку березня 2014 року полковник Геранін прибув до Криму і брав активну участь у його анексії, а потім з'явився на Донбасі. Він особисто курирував бойовика Ігоря Безлера (позивний Бєс). 17 липня 2014 року СБУ перехопила телефонну розмову між ними, під час якої Безлер доповідав Гераніну про збитий пасажирський літак.

Погано знаючи місцевість і не орієнтуючись, російський військовий екіпаж "Бука" допустив географічну помилку і поїхав до Первомайського, яке підпорядковане Сніжнянській селищній раді, на південний схід від Донецька. А це вже було саме на шляху польоту малайзійського літака.

Слідство встановило, що 17 липня вночі 2014 року білий тягач "Вольво" із завантаженою установкою "Бук" перебував у районі населеного пункту Північний, після чого вирушив до Донецька не за встановленим маршрутом. У слідчої групи також є запис розмови між двома проросійськими бойовиками, який свідчить, що о 9 годині ранку 17 липня "Бук" був уже в Донецьку разом із російським екіпажем.

Пізніше установку перевезли до Сніжного через Макіївку, Зугрес і Торез. Посеред дня "Бук" бачили у Сніжному, у цей час установка вже була знята з тягача і йшла власним ходом. 18 липня о 5 годині ранку тягач "Вольво" із заново завантаженим "Буком" бачили в Луганську в напрямку Краснодону.

Згідно ще з одним перехопленим телефонним записом, який має МСГ, 18 липня о 8 годині ранку "Бук" покинув територію України і перетнув кордон із Росією. Після збиття малайзійського літака установка "Бук" повернулася до Сніжного, а далі на тягачі "Вольво" прослідувала маршрутом Красний Луч – Дебальцеве – Луганськ – кордон із Росією. СБУ перехопила розмову бойовиків, один із яких запитує: "Ти в тому районі чи ні?" Другий відповів: "Ні, я не в тому районі, уже по інший бік". Далі бойовики говорять про те, що "десь боєць загубився з установки "Бук"… Свій екіпаж прої…в, бля…" (нецензурні слова).

28 вересня 2016 року представники МСГ заявили: "Ми сьогодні ще не можемо проінформувати про результати розслідування, спрямованого на виявлення винних. Ми можемо повідомити, що визначено приблизно 100 осіб, які так чи інакше можуть бути пов'язаними з нападом на авіалайнер рейсу МН17 або транспортуванням комплексу "Бук". Осіб цих людей уже встановили".

Міністр закордонних справ Австралії Джулі Бішоп повідомила, що до кінця 2016 року або до початку наступного (2017) буде оголошено список імен, відповідальних за збиття малайзійського літака, і почнеться судове переслідування винних.

Міністр транспорту Малайзії Ліоу Тіонг Лай у липні 2017 року на поминальній службі за жертвами авіакатастрофи висловив сподівання, що підозрюваних у знищенні літака буде відомо до кінця року.

Минув 2016 рік, завершився 2017 рік, настав 2018 рік, але імен винних у знищенні пасажирського лайнера зазначені офіційні особи, представники МСГ та Генеральної прокуратури Нідерландів досі не назвали. Заступник генерального прокурора України Євген Єнін зазначив: "Жодних прізвищ наразі ні українське слідство, ні голландське оприлюднити не готове. Імена причетних до збиття літака буде озвучено лише в міру того, як оголошуватимуть підозри".

Прокуратура Нідерландів не планує друкувати список підозрюваних, причетних до збиття літака, заявив її представник увечері 2 січня. Замість нього це зробила міжнародна журналістська група Bellingcat, але приховала обличчя винуватців трагедії МН17. Пізніше, завдяки небайдужим українським джералам, в інтернеті з'явилися фото винуватців збиття Boeing.

VIII. Організатори і виконавці теракту

Я встановив, що до знищення літака причетні приблизно 20 російських військових. "Буком"-убивцею керував російський військовий екіпаж, який входив до 53-ї зенітно-ракетної бригади (в/ч 32406, місто Курськ), яка перебувала влітку 2014 року на кордоні з Україною. Відома і структура командування бригади, яке надало установку "Бук" своїм підлеглим для знищення літака з підконтрольної російським військовим і їхнім найманцям території України.

Командиром бригади на той час був полковник Мучкаєв Сергій Борисович. Його старшими командирами були начальник зенітно-ракетного з’єднання Західного військового округу Олексій Золотов і начальник ППО і авіації Західного військового округу полковник Коханов Андрій Анатолійович. А ще Гуменний Віктор Васильович, на момент знищення літака йому були підпорядковані всі зенітно-ракетні війська Росіі, зокрема 53-тя бригада Курська.

Надаю дані та фото офіцерів другого дивізіону 53-ї бригади на чолі з полковником Мучкаєвим, зокрема і командирів розрахунків установок "Бук", які входили у цей дивізіон, та вищого військового командування ЗС РФ, причетних до знищення малайзійського літака.

Командиром 2-го дивізіону був Трунін Дмитро Юрійович, який відповідав за транспортування установки "Бук", члени екіпажу якого були його підлеглими і збили малайзійський літак.

Командири батарей 2-го дивізіону: Олексій Ковтунов (на посаді не пізніше ніж із 2011 року), Рафаель Авхадєєв (на посаді не пізніше ніж із початку 2014 року), Дмитро Коюков (на посаді не пізніше ніж із 2011 року).

Командири установок "Бук" 2-го дивізіону: Костянтин Мишкін (на посаді не пізніше ніж із 2012 року), Ігор Субічов (на посаді не пізніше ніж із 2013 року), Євгеній Гришин (на посаді не пізніше ніж із 2013 року), Віталій Копенков (на посаді не пізніше ніж із 2013 року), Євгеній Мальченко (на посаді не пізніше ніж із 2012 року), Володимир Полєжаєв (на посаді не пізніше ніж із 2013 року), Вадим Мягков (на посаді не пізніше ніж із 2010 року), Сергій Поздняков (на посаді не пізніше ніж із 2010 року), Сергій Обіночний (на посаді не пізніше ніж із 2012 року), Павло Кривошеєв (на посаді не пізніше ніж із 2013 року).

Установлено також 10 російських офіцерів, які віддавали наказ на використання установки "Бук", а також тих російських військових, які обслуговували його. Відомі прізвища і тих командирів, які давали розпорядження про транспортування і переміщення установки "Бук" територією Росії та України.

Аналіз наявних на сьогодні доказів дає підстави зробити такі висновки:

а) збиття літака малайзійських авіаліній, що призвело до загибелі 298 людей (планували знищення російського пасажирського літака), є терористичним актом, організованим вищим військовим керівництвом Російської Федерації за наказом президента Путіна;

б) відповідати за збитий малайзійський літак має вище керівництво збройних сил Російської Федерації, а саме:

– президент, верховний головнокомандувач ЗС РФ Володимир Путін;
– міністр оборони Сергій Шойгу;
– перший заступник міністра оборони, начальник ГШ ЗС РФ генерал армії Валерій Герасимов;
– заступник міністра оборони генерал армії Аркадій Бахін;
– заступник начальника ГШ ЗС РФ, начальник ГРУ генерал-полковник Ігор Сєргун (нині покійний);
– головнокомандувач Сухопутних військ, генерал-полковник Олег Салюков;
– командувач військ Західного військового округу генерал-полковник Анатолій Сидоров;
– його заступник генерал-майор Віктор Астапов;
– командувач військ ППО Сухопутних військ, генерал-лейтенант Олександр Леонов;
– командувач 20-ї Гвардійської загальновійськової армії Західного військового округу, генерал-майор Олександр Чайко;
– лідери самопроголошеної республіки "ДНР" Олександр Захарченко, Ігор Гіркін та інші.

Військові експерти, посилаючись на нормативно-правові документи МО РФ, стверджують, що рішення про відправлення в Україну новітньої системи "Бук-1", із якої було збито малайзійський Boeing, могли ухвалити лише за наказом або з відома президента Росії Путіна.

Безпосередній наказ на знищення російського пасажирського літака, за моєю інформацією, надійшов від командування ПС і ППО РФ. Після того як стало відомо, що помилково збили малайзійський авіалайнер, командування ППО цього ж дня (не виключено, що і заднім числом) видало наказ про переведення екіпажу "Бука", який збив літак, до Сибірського військового округу, у Забайкалля, для проходження подальшої служби. Але до нового місця призначення ніхто з екіпажу так і не прибув.

Згідно з інформацією із конфіденційних джерел, наближених до розвідки ППО Росії, весь екіпаж у складі трьох осіб (два офіцери – випускники Ярославського зенітно-ракетного військового училища) "зачистила" спецгрупа ФСБ.

Одним із головних ідеологів плану провокаційного знищення російського пасажирського літака (з яким погодився і затвердив Путін, що мало б стати приводом для вторгнення регулярних російських військ в Україну та окупації її південно-східних областей, як і плану анексії Криму) був заступник начальника ГШ ЗС РФ, начальник ГРУ генерал-лейтенант Сєргун Ігор Дмитрович.

За анексію Криму президент Путін у квітні 2014 року нагородив Сергуна орденом "За заслуги перед Вітчизною" IV ст., а від міністра оборони РФ Сергун дістав медаль "За повернення Криму". 21 лютого 2015 року президент Путін своїм указом № 91 присвоїв Сергуну звання генерал-полковника.

3 січня 2016 року, згідно з офіційною заявою Кремля, на 59-му році життя несподівано помер від серцевого нападу (інфаркт) Ігор Сергун, перебуваючи в будинку відпочинку в Підмосков’ї. Як стверджували його колеги, Сергун був абсолютно здоровим, ніколи не скаржився на серце.

Американська розвідувальна аналітична компанія Stratfor повідомила, що згідно з її даними, Сергун "раптово" помер 1 січня 2016 року, перебуваючи в Лівані.

За інформацією "Financial Times", за кілька тижнів до раптової смерті Сергун за дорученням Путіна конфіденційно відвідав Дамаск, де передав сирійському Президенту Башару Асаду послання від президента Росії із пропозицією піти у відставку. Таку саму пропозицію тижнем раніше від імені керівництва Ірану зробив міністр розвідки Ірану Махмуд Алаві. Асад відповів відмовою.

Тижнем раніше, 27 грудня 2015 року, від "раптової зупинки серця" на 53-му році життя помер соратник Сергуна заступник начальника штабу повітряно-десантних військ Росії генерал-майор Олександр Шушукін.

Саме Шушукін здійснював бойове планування і командування операцією захоплення Криму весною 2014 року.

Він також брав участь у воєнній агресії Росії проти Грузії й після анексії Абхазії та Південної Осетії був призначений командиром 4-ї гвардійської військової бази МО РФ на території Південної Осетії (лютий 2009-го – жовтень 2013 року).

За проведення операції із захоплення Криму Шушукіна нагородили (як і Сергуна) орденом "За заслуги перед Вітчизною" IV ст. і медаллю "За повернення Криму". 

8 серпня 2010 року (через чотири місяці після катастрофи польського президентського літака) біля берегів Туреччини у Середземному морі місцеві рибалки виявили тіло людини із православним хрестиком на шиї. Ним виявився 53-річний заступник начальника ГРУ ГШ МО Росії генерал-майор Іванов Юрій Євгенович (один із найкращих, за оцінками фахівців спецслужб, організаторів убивств чеченських польових командирів і особистих ворогів Путіна). Генерал мав міцне здоров’я, займався спортом, дайвінгом, ніколи не скаржився на серце.

За офіційною версією, Іванов, відпочиваючи в Сирії на курорті Латакія (літня резиденція президента Сирії Асада), "пішов купатися з аквалангом і втопився, переоцінивши свої сили". Тіло виявили за 90 км від місця відпочинку.

Під час розтину тіла Іванова "було виявлено сліди медичних препаратів, які у разі неправильного дозування і змінення тиску (під час занять дайвінгом) могли викликати раптовий збій у роботі серцевого м’яза", заявив офіцер Головної військової прокуратури Росії, який просив не називати його прізвища, як повідомила російська преса.

Окремі польські ЗМІ та військові аналітики звинуватили покійного Іванова в керівництві терористичною операцією зі знищення президентського літака Ту-154. Група офіцерів ГРУ (друзі Іванова) провела неофіційне розслідування (офіційного не було) і дійшла висновку, що їхнього шефа "зачистили" специ ФСБ.

За моїми даними, сталося це після того, як Іванов, відпочиваючи на курорті Латакія, у компанії колег спецслужб Росії та Сирії, за випивкою проговорився, що він, як той Іван Сусанін, завів "ляхів" у ліс під Смоленськом і пустив "пся крев" (собачу кров) Качинському і "ляхам". Ще й вихвалявся, що за це здобув орден із рук самого Путіна на День перемоги. Зроблено все було так, вихвалявся Іванов, що "комар носа не підточить".

Полковник Служби зовнішньої розвідки Росії Сергій Третьяков, який під дипломатичним прикриттям керував спецопераціями російської розвідки у США з 1995-го до 2000 року, після приходу Путіна до влади, знаючи про його причетність до організації та замовлень убивств, попросив політичного притулку в американців. Третьяков напряму звинуватив Путіна у теракті польського літака 10 квітня 2010 року під Смоленськом: "У росіян є різні плани і сценарії для ліквідації іноземних лідерів, якщо Путін і ФСБ цього захочуть. Є докази, що підтверджують причетність Путіна і його спецслужб до знищення Качинського".

Через два місяці після цієї заяви, 13 червня 2010 року, 53-річний Третьяков, будучи абсолютно здоровим, раптово помер у себе вдома. Американські журналісти, посилаючись на лікарів, зазначають, що в органах його тіла були виявлені сліди невідомого препарату, який викликає раптову зупинку серця. Повна причина і всі обставини смерті Третьякова, а також інформація про знищення польського літака і причетність до цього Путіна, якою він володів, відомі спецслужбам США.

30 березня 2012 року в Москві у своїй квартирі на 2-й Тверській-Ямській вулиці за загадкових обставин покінчив життя самогубством, застрелившись із нагородного пістолета (офіційна версія), колишній начальник Першого головного управління КДБ СРСР (зовнішня розвідка) генерал-лейтенант Шебаршин Леонід Володимирович – безпосередній начальник Путіна, коли той проходив службу в цьому управлінні в Дрездені, НДР.

Працівники КДБ у відставці зазначають, що Путіна відкликали з Німеччини до Радянського Союзу і перевели у статус "офіцера чинного резерву" (призначений на посаду помічника проректора Ленінградського університету з міжнародних зв'язків) за "несанкціоновані контакти з агентами спецслужб противника (ФРН і США). У зв'язку з цим у Путіна були дуже серйозні проблеми, тому що в той час із органів просто так не йшли".

Службове розслідування щодо цього проводив особисто Шебаршин, який, за його результатами, віддав наказ про повернення Путіна в Ленінград, де він починав службу у КДБ. Під час президентських виборів у Росіі весною 2012 року ці матеріали "випливли" в пресі з професійними коментарями колишніх працівників КДБ (прізвищ яких, окрім Шебаршина, не назвали).

Колег Путіна із КДБ-ФСБ підполковника Олександра Литвиненка, заступника директора ФСБ РФ, генерал-полковника Анатолія Трофімова, які знали, що Путін – педофіл, бачили оперативні матеріали і відеозйомки (їх зберігали в архіві Управління власної безпеки ФСБ до призначення Путіна директором ФСБ у 1998 році), де він займається педофілією із хлопчиками, і обговорювали це у своєму колі, що "тепер конторою керуватиме не тільки не професіонал підполковник, а ще й педофіл", було вбито.

Так, 10 квітня 2005 року о 19.30 у Москві Трофімов, вийшовши разом із дружиною з автомобіля у дворі будинку на вулиці Клязьмінська, де проживав, був застрелений невідомим із пістолета. Дружину (як свідка) також убили. Убивця втік на автомобілі з напарником, який чекав його біля будинку. Чотирирічну їхню доньку, яка була в салоні автомобіля, кілер пожалів або не побачив за тонованим склом. Унаслідок проведених слідчо-оперативних і технічних заходів, слідство встановило, що найбільш імовірним виконавцем убивства є оперативний працівник спецпідрозділу ФСБ Балашов (він же Пасєчников) – його прізвище опублікували російські ЗМІ. Проте справа до суду не дійшла. Злочин залишається нерозкритим.

У липні 2005 року Олександр Литвиненко опублікував статтю із заголовком "Кремлівський чикатило" у виданні Chechenpress, у якій, зокрема, розповів, що Путін займався сексом із малолітніми хлопчиками, коли навчався в інституті КДБ СРСР імені Андропова, що ледь не коштувало йому службової кар'єри.

Як писав Литвиненко, чекістам удалося записати на відео свого майбутнього шефа, коли він займався педофілією. Матеріали оперативних зйомок зберігали в архіві Управління внутрішньої служби безпеки ФСБ, поки їх не знайшов Путін після призначення директором ФСБ.

Під час неодноразових зустрічей із Литвиненком у Лондоні він мені особисто розповідав про злочини, скоєні путінським режимом, зокрема і про те, що Путін – педофіл, і на підтвердження своїх слів, показував ксерокопіі відповідних документів. Я попереджав Олександра, щоб він був особливо обережним у контактах зі своїми колишніми колегами по службі, яким свого часу міг довіряти. Вони можуть бути найнебезпечнішими, якщо в Кремлі ухвалять рішення про його ліквідацію...

Після зазначеної публікації Литвиненка експерти, вивчивши поведінку Путіна та її характерні ознаки за багатьма відеоматеріалами (як він обіймає хлопчиків, пригортає їх до себе і тискає, підіймає на них сорочки і цілує їх у живіт та інші) дійшли висновку: "Путін має явні ознаки педофілії".

1 листопада 2006 року Литвиненка отруїли радіоактивною речовиною – "полоній 210", і після тяжких фізичних мук він помер 23 листопада в лікарні Лондона.

Суддя Високого суду Британії Роберт Овен, який розглядав справу про отруєння Литвиненка, у своєму висновку зазначив, що офіцер ФСБ РФ Литвиненко публічно неодноразово звинувачував президента Росіі Путіна у педофілії, організації терористичних актів, зокрема вибухів житлових будинків у Буйнакську, Москві й Волгодонську, та політичних убивствах, що допомогло йому стати президентом Росіі. У Путіна і керівництва ФСБ були мотиви для вбивства Литвиненка.

Виконавцями отруєння Литвиненка суддя визнав колишнього співробітника ФСБ (добре знайомого Литвиненку по спільній службі у ФСБ), депутата Державної думи Росіі Андрія Лугового і бізнесмена Дмитра Ковтуна, які разом прибули до Лондона з "полонієм-210" для вбивства Литвиненка.

Суддя Овен дійшов висновку, що за отруєнням Литвиненка стоїть, "імовірно", директор ФСБ Патрушев (на посаді 1999–2008 роки) і президент Росіі Путін, який, "імовірно", віддав наказ або затвердив операцію ФСБ щодо вбивства Литвиненка.

Показово, що після обрання Путіна у 2012 році втретє президентом Росії екс-президент Радянського Союзу Михайло Горбачов виокремив такі риси його характеру: "мстивість, злопам'ятство, образливість". На думку Горбачова, це недопустимо для політика, який обіймає такий високий пост. На мстивий характер Путіна вказав також колишній начальник Служби охорони президента Єльцина Олександр Коржаков.

23 листопада 2009 року в Іжевську від "раптової" зупинки серця на 49-му році життя помер генерал-майор Антон Суріков (у мусульманських країнах мав прізвище Мансур Натхоєв), якого президент Росії Дмитро Медведєв планував призначити начальником ГРУ ГШ ЗС Росії. Суріков був куратором Шаміля Басаєва – одного із лідерів національно-визвольної боротьби чеченського народу за незалежність Чеченської Республіки Ічкерія (який керівництвом Росії був визнаний "терористом номер один").

На початку 1992 року Суріков брав активну участь у розробленні й здійсненні плану перевороту в Грузії з метою усунення від влади Гамсахурдіа, залучивши для цього Шаміля Басаєва і його бойовиків. У майбутньому, використовуючи свої "особливі" стосунки з Басаєвим (який, за даними спецслужб, був його агентом), Суріков доручив йому (за дорученням свого керівництва) здійснити збройну вилазку в Дагестані на початку серпня 1999 року.

У цей період (до 9 серпня) Путін був одночасно директором ФСБ і секретарем РНБО, а з 9 до 16 серпня – в.о. прем'єр-міністра Росії. Потім його призначили прем'єр-міністром РФ. Із цієї воєнної провокації й почалася друга чеченська війна, яка, зі свого боку, відкрила Путіну дорогу на пост президента Росії, зробивши його популярним політиком.

Згодом, за наказом президента Путіна, Басаєва ліквідували (підірвали в автомобілі) в ніч на 10 липня 2006 року під час спільної операції ФСБ і ГРУ.

У вересні 2009 року Суріков публічно виступив із різкою критикою Путіна і попередив, що "якщо найближчим часом не відбудеться усунення Путіна від влади, який обіймав тоді пост прем'єр-міністра, а по суті був першою особою в державі), то ще на 10–15 років продовжиться розпад Росії у формі "примітивної сировинної економіки", а народам Росії й колишнього Радянського Союзу потрібно буде готуватися до війни".

За два місяці після цієї заяви Сурікова не стало. За даними його колег, його отруїли.

Додайте до генералів-смертників також журналістів і політиків, які жорстко критикували і викривали злочинну діяльність Путіна, а згодом були вбиті, і кількість загадкових убивств рахуватиметься сотнями.

Для російських генералів, причетних до злочинів Путіна або свідків цих злочинів із його близького оточення, є два шляхи.

Перший – стати черговим "утоплеником", "самострілом", "парашутистом", "стрибуном" із вікна чи даху будинку або з платформи під потяг, раптово померти від "інфаркту", "інсульту", загинути у ДТП, "випадково" бути застреленим на полюванні або внаслідок необережного поводження з вогнепальною зброєю... Варіантів ліквідації неугодних Путіну в арсеналі ФСБ – багато...

Другий – утеча за кордон із проханням надати політичний притулок в обмін на свідчення про злочини, скоєні Путіним.

Є ще й третій шлях, щоб зберегти свою честь і спокутувати гріхи перед народом. Який саме – генерали добре знають з історії.

Аналіз загадкових смертей російських генералів дає підстави зробити висновок: після кожної значущої злочинної операції Кремля таємний підрозділ ФСБ проводить за вказівкою Путіна серію "зачисток" в апараті вищого військового керівництва Росії. Масштаби воєнних злочинів Російської імперії на чолі з Путіним у Грузії, Україні, Сирії, на Північному Кавказі, проти Польщі дають підстави стверджувати, що "похоронні марші російського генеральського зіркопаду" відбуваються регулярно.

За моїми даними, за час режиму Путіна приблизно 30 генералів – безпосередніх учасників і свідків його злочинів – ліквідовано. Згідно з дослідженнями Міжнародної волонтерської спільноти InformNapalm, таких генералів 43, із яких лише троє, можливо, померли своєю смертю.

Після оголошення висновків МСГ виникла реальна загроза "зачистки" російських військовослужбовців Курської 53-ї зенітно-ракетної бригади, які брали участь в операції зі знищення малайзійського літака, і тих, кому було відомо про неї.

За моєю інформацією, офіцерів бригади, які були причетними в різних формах до відправлення і транспортування "Бука" в Україну і знищення Boeing, відправили до Сирії. Деяких із них, імовірніше, уже немає серед живих, оскільки їхні рідні та друзі не можуть вийти з ними на зв'язок.

Прем’єр-міністр Малайзії Наджіб Разак наголосив, що його країна визнає офіційні результати розслідування МСГ і вживе рішучих заходів для притягнення до відповідальності винних за збитий літак. Генеральний прокурор Нідерландів Фредерік Вестербеке запевнив, що "справа обов’язково закінчиться судом".

За знищення малайзійського літака Путіна і російських військових мав би судити Міжнародний воєнний трибунал у Гаазі, як колишнього президента Югославії Мілошевича. Але Росія в Раді Безпеки ООН наклала вето на резолюцію про його створення.

"Судовий процес над підозрюваними у збитті літака малайзійських авіаліній рейсу МН17 відбудеться у нідерландському суді міста Гаага за національним законодавством, яке передбачає процедуру заочного засудження", – заявив міністр безпеки і юстиції Нідерландів Стеф Блок.

Якщо Генеральній прокуратурі та правосуддю Нідерландів вистачить громадянської мужності залишитися незалежними від великої геополітики і впливу "сильних світу цього", то Путіна і вище військове керівництво збройних сил Росії судитимуть заочно. Підстави для цього є!

13 грудня 2017 року перший заступник генерального прокурора України Дмитро Сторожук, за підсумками зустрічі з генеральним прокурором Нідерландів Фредеріком Вестербеке і керівником Центрального департаменту розслідування злочинів Національної поліції Вільбертом Пауліссеном повідомив: "У наші плани у 2018 році входить підготовка матеріалів щодо підозрюваних для передання до суду відповідно до підписаної 7 липня поточного року угоди про передання юрисдикції до Королівства Нідерландів", уточнив, що кількість фігурантів кримінальної справи налічує 120 осіб.

Сторожук наголосив, що відповідно до зазначеної угоди судовий процес має відбуватися в національному суді Нідерландів згідно із законодавством цієї країни, яке передбачає також і процедуру заочного засудження. Але судовий процес у національному суді Нідерландів не позбавляє України можливості звертатися до українського суду з обвинувальними актами щодо інших осіб, також причетних до знищення літака. У кожній країні – учасниці спільної Міжнародної слідчої групи є своє кримінальне провадження, своє слідство, ми знаходимо докази і матимемо можливість звертатися в національні суди із клопотанням про засудження винних у збитті літака.

У зв'язку з такою заявою Сторожука виникає запитання до керівництва Генеральної прокуратури України: чому до цього часу (за три з половиною роки) до українського суду не скеровано жодного обвинувального акта і навіть не повідомлено про підозру жодну особу у збитті малайзійського літака, починаючи із президента Путіна і вищого військового керівництва Російської Федерації?! Хто і що заважає? Президент не дозволяє?

Наведу приклад. Ще 22 серпня 2016 року генеральний прокурор Юрій Луценко заявив, що 18 особам із представників державної влади (серед них і радник президента Росії) і вищого керівництва збройних сил РФ (серед яких міністр оборони, два його заступники і ще 10 генералів вищого командного складу ЗС РФ) повідомлено про підозру в розв'язанні агресивної війни проти України (ст. 437 КК), їм обрано запобіжний захід тримання під вартою й усіх їх оголошено в державний розшук. А де ж Путін як головний підозрюваний?!

Неповідомлення президента, верховного головнокомандувача ЗС Росії Путіна про підозру як організатора розв'язання агресивної війни проти України, коли таку підозру оголошено його підлеглим – раднику президента, міністру оборони, двом його заступникам, начальнику ГШ тощо, – з юридичної точки зору є абсурдом.

Це, на мою думку, вказує на те, що президент Порошенко (з невідомих суспільству причин і своїх якихось інтересів) заборонив генпрокурору Луценку і його попередникам виносити процесуальне повідомлення про підозру Путіну, обирати йому запобіжний захід у вигляді арешту й оголошувати його в розшук!

За цих обставин Порошенко як юрист-міжнародник і кандидат юридичних наук має розуміти, що такими своїми діями він приховує особливо тяжку злочинну діяльність Путіна проти основ національної безпеки України, миру і міжнародного правопорядку, чим скоює діяння, які мають ознаки кримінального правопорушення, що, зі свого боку, є підставою для початку щодо нього процедури імпічменту.

Чи можна собі уявити, щоб радник президента, міністр оборони, його заступники або начальник ГШ ЗС Росії без наказу президента Путіна розв'язали проти України війну, ведуть її вже майже чотири роки, а Путін про це не знає?

Нагадаю, що 25 серпня 2016 року президент Порошенко, перебуваючи в Маріуполі, заявив (цитую): "Єдиною людиною, яка організувала агресію проти України, є Путін".

Голова українського парламенту Андрій Парубій заявив: "Весь світ давно знає ім’я і прізвище головного злочинця. Це – Володимир Путін".

То де ж тоді офіційно оголошена підозра Путіну в "розв'язанні агресивної війни проти України", яку обіцяв генпрокурор Луценко ще у 2016 році?

На це я звертав увагу Луценка і Порошенка у своєму офіційному зверненні до них, яке було опубліковано ще у вересні 2016 року. У Генпрокуратурі мені підтвердили, хто саме дав вказівку прокурорам Махніцькому, Яремі, Шокіну і Луценку не вчиняти проти Путіна зазначених процесуальних дій – президент Порошенко.

Сподіваюся, що Юрій Луценко не забув своєї відповіді на моє запитання: чому проти Путіна не порушено кримінального впровадження, чому йому не оголошено підозру в організації розв'язання агресивної війни проти України (ст. 437 КК), зміні меж території та державного кордону України (ст. 110 КК), чому Путіна не оголошено в державний розшук і не отримано в суді дозволу на його затримання й арешт, як його підлеглих, підозрюваних у скоєнні цих злочинів?

У серпні 2016 року міністр юстиції Павло Петренко заявив: "Ми можемо оголошувати підозру Путіну і Медведєву, якщо вони порушили українське законодавство, їхні посади не мають значення". Отже, на словах Порошенко, Парубій, Луценко, Петренко говорять одне, а на ділі роблять інше.

Ще більшим юридичним абсурдом є те, що влада (президент і парламент) упродовж майже чотирьох років воєнної агресії Росії проти України так офіційно і не визнала війну війною, а до 18 січня поточного року не визнавала РФ – державою-агресором. На Сході України на законодавчому рівні було оголошено проведення антитерористичної операції, а підозру вищому керівництву збройних сил РФ було висунуто у "розв'язанні агресивної війни" (ст. 437 КК).

Де ж логіка у діях президента, парламенту, генпрокурора, міністра юстиції?

У зв'язку з ухваленням 18 січня 2018 року закону, який скорочено називають про реінтеграцію Донбасу, представник президента у Верховній Раді України, народний депутат від фракції Блок Петра Порошенка Ірина Луценко, яка цей гібридний закон назвала "історичним", заявила: "Ми визнали, що Україна НЕ ПЕРЕБУВАЄ у стані війни, але ми здобули право на самооборону" (з юридичної точки зору – no comments).

Президент Порошенко ухвалений закон розцінив як "підтримку його стратегії...".

У тексті закону є два згадування про "Росію-агресора" (у преамбулі та прикінцевих положеннях), а також одне згадування "Росія – держава-окупант" (ст. 7).

АТО замінено на словоблудіє: "...здійснення заходів із забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі й стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях".

А це уже схоже на юридичний маразм і політичну шизофренію у формі роздвоєння особистості – публічно кричать, що йде війна (яку президент називає "вітчизняною", а його представник у парламенті заявляє, що "Україна не перебуває у стані війни"), але, відповідно до вимог Конституції України, не оголошують "стану війни в Україні".

Цим законом олігархічна влада легалізувала торгівлю і бізнес на крові. Так, умови торгівлі з тимчасово окупованими територіями, які очолюють окупаційні адміністрації РФ, може встановлювати Кабінет Міністрів без жодних законодавчих обмежень.

Закон написано так, що не лише юристи, а "сам чорт зламає ноги", аби розібратися в його нюансах і перипетіях.

Путін може закінчити своє життя як диктатори Чаушеску (розстріляли), Хусейн (повісили) або Каддафі (пораненого розтерзали і вбили). "Російський бунт – безглуздий і нещадний!", писав Олександр Пушкін. Не відкидаю, що оточення президента Росії заради своєї безпеки і збереження мільярдних статків проведе операцію із кодовою назвою "кремлівський карлик" і "замочить Путіна в сортирі".

Формулу порятунку земної цивілізації виведено майстрами Далекого Сходу: "Сьогодні уже не тисячі, а мільйони кажуть: "Ні війні!". Людство усвідомило той факт, що ще одна велика битва буде рівнозначна його повному знищенню, і досить багато людей стверджує, що краще нехай зникне правитель і цілий народ, який розв'язав війну, але цивілізація вціліє".

Думаю, що світ можна врятувати, ліквідувавши лише правителя та його оточення!

Петля на шиї Путіна затягнулася, стілець під ним захитався… Світовій громадськості залишилося зробити лише один рух для порятунку цивілізації.