0 Київ
Під час авторської екскурсії, яку минулої неділі я проводив у нашому ShvetsMuseum для відомих і поважних у Києві людей, до нас несподівано підійшов досить дивний чоловік. Побачивши, що поруч із ним був мій багаторічний надійний помічник Леонід, я не став відволікатися на з'ясування причини появи в "Божественному" залі музею цього незвичайного відвідувача й продовжував розповідати своїм гостям історії, пов'язані з виставленими там шедеврами світової порцеляни.
Але той чоловік буквально не зводив з мене очей. І це в той час, коли навколо нього були десятки унікальних композицій, які в першу чергу якраз і варто було розглядати. Він із пів години ходив за нами слідом, не стільки прислухаючись до моїх слів, скільки з подивом придивляючись до кожного мого руху, до кожного жесту. Повірте, це було досить несподівано й незрозуміло.
Уже після закінчення екскурсії, коли той дивний чоловік так само раптово зник, як і перед тим з'явився, я, провівши своїх гостей, поцікавився в Леоніда, хто це був. І Льоня розповів таку історію.
Зранку йшов сильний дощ. І один із перехожих, перестрибуючи через потік води, послизнувся і впав. Коли до нього підбігли музейні працівники, щоб допомогти йому піднятися, він, указуючи на вивіску ShvetsMuseum, чистою англійською мовою запитав:
– Це що у вас тут? Музей? Музей порцеляни?!
І, дізнавшись про те, що це дійсно музей порцелянових фігур, причому відкритий у перші дні широкомасштабної війни, немолодий уже американець (він сказав, що представляє в Україні одну з відомих благодійних місій) кілька разів перепитав:
– Ви не жартуєте? Музей порцеляни? Справді відкритий під час війни?!
Потім, уважно уточнивши вартість квитка, він заплатив за вхід і попросив Леоніда показати йому того "божевільного, який під час війни вирішив відкрити музей порцелянових фігур".
– Якщо, звичайно, це чиста правда, а не вдало вигаданий маркетинговий хід, – з очевидною недовірою додав американець.
Ну, а про те, що було далі, я вже розповів на початку цього поста. Льоня потім згадував, що на прощання, щиро потиснувши йому руку, той чоловік зізнався:
– Ще вперше приїхавши до України, я не дуже вірив у те, що українці не такі, як усі. Але, побувавши тут багато разів, у тому числі під час війни, я переконався, що це дійсно так. Ви божевільні! У найкращому сенсі цього слова. І я вам дякую за це відкриття…
Джерело: Александр Швец / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
