+9 Київ
Не тільки про трагедію в Ізраїлі.
У сучасному світі етнічні конфлікти не мають у довгостроковій перспективі військового, насильницького рішення. На щастя, жодна держава вже не здатна дозволити собі влаштувати фатальну етнічну чистку. Такі спроби можливі, але "остаточного рішення" вони принести не можуть.
Тому євреї і палестинські араби приречені й надалі залишатися сусідами. У цій ситуації можна або орієнтуватися на силове придушення сусіда, або намагатися якось домовитися, досягти з ним миру. Перший варіант означає життя у взаємній саморуйнівній ненависті, у сутичках і перманентній війні. Другий варіант шалено складний, але іншого способу в довгостроковій перспективі гарантувати безпеку й нормальне мирне життя немає. Імовірно, що наразі інший шлях просто тимчасово закритий, але, тільки орієнтуючись на компроміс, можна хоча б у майбутньому домогтися миру й безпеки.
Звісно, оборона країни (зокрема Ізраїлю) від нападів – свята справа. Однак навіть найуспішніші військові контратаки можуть захистити тільки на час (і це часом стає дедалі менш тривалим). Хай як цього хочуть деякі відморозки, палестинські араби і тим паче араби взагалі нікуди з регіону не зникнуть. Мир і безпека можливі лише в разі взаємних поступок із ними. Ви скажете, вони не йдуть на компроміс. Можливо. Але чи прагне цього компромісу сама нинішня ізраїльська влада?
Головна проблема тут у тому, що багатьом політикам вигідна атмосфера ненависті. Розпалюючи її, граючи на примітивних племінних інстинктах ментально печерних людей, вони перемагають на виборах і утримують владу. В атмосфері конфлікту, що веде до взаємної люті, раціональні аргументи не діють. Виграють у такій ситуації ті, хто благим матом треба й не треба кричать: "Наших б'ють". Саме вони і провокують насильство, що дозволяє зберігати депутатські мандати і владу.
Джерело: Игорь Эйдман / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
