+2 Київ
"Клятий Гані та його свита" – принизливий кінець "бейрутського хлопчика".
Цю фразу коротким рядком у Twitter написав уже колишній міністр оборони Афганістану Бісмілла Мухаммаді, покидаючи Кабул, буквально за кілька годин після його здання талібам і загадкової втечі президента.
Ашраф Гані йшов до свого персонального ендшпілю наполегливо, послідовно, нікуди не звертаючи.
Колишній громадянин США, викладач, економіст, чиновник Світового банку, оонівський бюрократ, експерт, кандидат у генсеки ООН, найкращий міністр фінансів Азії 2003-го за версією журналу Emerging Markets став президентом 2014 року. Він був найкращим кандидатом в очах західної публіки: ось просто ідеальний активістського-освітньо-технократичний вислужний список.
Але за сім років правління в Гані не просто не вийшло. Він провалився з тріском.
Напевно, така вже доля цих "гарних хлопців", теоретиків, які мають багатонадійний вигляд, але зазнають невдачі після зіткнення із суворою місцевою реальністю і владою в її чистому вигляді.
Свій перший уряд Ашраф Гані зумів створити лише за майже 100 днів після інавгурації, з величезними труднощами й політичними чварами, якими потім буде схарактеризоване все його правління.
Адже виявиться, що гарні якості, якими президента наділили з посиланням на його запаморочливу кар'єру на Заході, нівелюють й інші особливості характеру: складність у спілкуванні з іншими, самодурство, егоїзм, жага влади, імпульсивність, небажання визнавати власні помилки.
Мабуть, кожен такий академік-технократ, який став політиком, проходить тяжкий шлях від розкидання легковажними обіцянками "почути кожного" до скорочування наприкінці до якоїсь вузької секти прибічників з одноманітними й однаковими меседжами.
Це й відбулося з Ашрафом Гані, який на тріумф перемоги 2014 року спокійно наобіцяв розв'язати конфлікт із талібами, створити інклюзивний уряд і нормалізувати відносини з Пакистаном. Однак згодом таліби стали "шпигунами пакистанців", Ісламабад – головною причиною всіх бід Афганістану, а багато політичних сил було відчужено у процесі розподілу влади.
Тому й на виборах 2019 року з 10 млн виборців на дільниці прийшло голосувати лише 1,6 млн осіб, і навіть серед них за Гані проголосувала тільки половина.
За сім років ВВП країни залишився колишнім – на рівні $20 млрд. Бідність зросла з 39% до 54%. Попри реальні спроби створити робочі місця, чверть працездатного населення не мала роботи станом на 2019 рік, а потім уже почався COVID-19. За витрат в $11 млрд самостійні доходи Афганістану становили лише $2,5 млрд, а країна сильно залежала від зовнішніх фінансових вливань: майже $8,5 млрд на рік. У 2019 році в Афганістані виготували 6,7 тонн опіуму, що стало 10-річним рекордом.
Що сталося з Ашрафом Гані в ті фатальні години і хвилини ранку 15 серпня в Кабулі, залишається загадкою.
Раптово зупинившись біля воріт столиці, таліби повідомили, що очікують мирного передання влади, щоб уникнути жертв. У столиці Катару Досі сторони за участю США домовляються про формування перехідного уряду, навіть обирають кандидатуру голови. У президентському палаці збирають нараду, куди приїжджає делегація талібів.
Однак за годину, поспілкувавшись із силовиками і віддавши їм вказівку "подбати про порядок у місті", Ашраф Гані збирає речі, мовчки сідає в літак і летить у невідомому напрямку. Після цього "Талібан" несподівано відкидає ідею перехідного уряду й просто заходить у безпорадний, охоплений панікою Кабул.
Разом із ним літаком полетіли його радник Хамідулла Мохіб і глава адміністрації Фазль Махмуд Фазлі – єдині, хто залишилися його соратники в усьому Кабулі.
Лише якихось два дні тому рішучий, упевнений у собі Гані приїжджав у Мазарі-Шариф, де повідомив про створення єдиного антиталібського фронту й пообіцяв дати талібам справжній бій. А наступного дня афганські війська покинули місто і здали його бойовикам.
Навіть Сполучені Штати, здається, відреклися від своєї колись "суперзірки" у світі політичних мислителів і технократів, яку просували у владу в Кабулі. Політавши над Таджикистаном, заїхавши в Оман, Гані знайшов притулок лише в ОАЕ, які взяли його "з гуманітарних міркувань". США лише сухо заявили, що більше не вважають президента-втікача серйозною політичною фігурою в Афганістані.
Те, що відбулося протягом останнього місяця, – це персональна трагедія Ашрафа Гані. На майже 30 років відірваний від афганського життя пуштун, він не зумів "перепід'єднатися" до батьківщини й завоювати повагу та довіру населення, тим самим прирікаючи себе на принизливу, хворобливу втечу з власної домівки, де його так і не визнали як "свого", і яку він сам не зміг прийняти для себе повністю.
А захоплення Кабула талібами стало яскравим підтвердженням того, що гарні, розумні, по-західному освічені й добрі люди на вищих посадах не гарантують ефективного управління та прогресу, і навіть навпаки, можуть посилити проблеми у країні. Для Заходу, який активно експортує цю модель в інші країни, Афганістан став тривожним дзвіночком, але, до речі, далеко не першим. Як тут не згадати М'янму, постсаддамівський Ірак, Ліван 2020-го і Туніс.
Джерело: Iliya Kusa / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
