-2 Київ
Щодо зустрічі Ердогана й Путіна в Сочі.
По-перше, жодних угод там не мало бути підписано. Я не розумію, звідки такі сподівання. Із цієї причини оцінювати зустріч як "провальну" для когось із них неправильно.
По-друге, Ердоган у цій історії відігравав роль посередника, а не суб'єкта переговорів про "зернову угоду". Рішення про послаблення санкцій проти РФ як компроміс щодо відновлення "зернового договору" мають ухвалювати не в Туреччині або ООН, а в ЄС і США, і саме з ними розмовляє Путін через Анкару.
По-третє, в Ердогана, очевидно, віддають перевагу тому варіанту "зернової угоди", який був. Судячи з його слів, Туреччина або за повернення до статус-кво, або за розширення угоди за допомогою учасників і номенклатури товарів. Але для цього потрібен компроміс, і Ердоган тут відігравав роль месенджера, пропонуючи альтернативи, погоджуючи їх то з Москвою, то з Вашингтоном/Брюсселем. Створення коридорів без РФ Туреччина не підтримує, і Ердоган про це чітко заявив.
Загалом питання "зернової угоди" можна базово розв'язати в один із трьох способів:
1. Силовий тиск на Росію. Створення прямої воєнної загрози для їхньої портової інфраструктури в Чорному морі, що змусить їх повернутися до угоди, щоб не підривати власної торгівлі. Але для такого тиску поки немає ресурсів, а Туреччина не бажає втягуватися у війну з РФ на морі.
2. Компромісна угода. Але це означає, що сторони мають погодитися на поступки.
3. Створення альтернативних коридорів без РФ. Але тут проблема в гарантіях безпеки таких коридорів і в тому, хто їх забезпечить. В України немає таких ресурсів наразі, а Туреччина не готова брати на себе таку відповідальність, плюс не факт, що це переконає міжнародних страховиків.
З огляду на зустріч у Сочі, пріоритетним залишається другий сценарій – переговори з можливим виходом на компроміс. Принаймні Туреччина саме за такий варіант, паралельно опрацьовуючи додаткові альтернативи, типу імпорту зерна на перероблення й експорт борошна в Африку коштом Катару.
Джерело: Iliya Kusa / Facebook
