0 Київ
На "Бабелі" буде логічне продовження історії з Курковим, де всі зможуть зробити свої висновки. А я хочу написати не дуже популярне (але й не дуже непопулярне) про діалоги з хорошими росіянами. У цій історії є кілька важливих моментів. Вони ніби очевидні. Можна пропустити.
- Більшість із нас хоче закенселити росіян як націю. Повністю.
- Росіяни нікуди не зникнуть.
- Ми як сторона конфлікту (умовно так це формулюють на Заході) не можемо бути досить обʼєктивними й прагматичними.
- Частина західного світу не ненавидить росіян, як ми, і десь глибоко в душі хоче з ними помиритися. Бо росіян багато, їх бояться, і страх змушує шукати в них плюси. Бо страх відчувати принизливо, а переконати себе в тому, що з росіянами можна мати справу – ні.
- Якщо ми хочемо переконати світ у тому, що росіяни – це … про це потрібно говорити так багато, як тільки можна. На всіх можливих майданчиках, бо наша образа й біль, поки вона тільки наша, жодних дивідендів не дає.
Тепер про Куркова. Ключове моє питання: з якою метою він хоче поговорити з Гессен? Головна теза цих двох людей повністю збігається: війна Росії проти України – страшний злочин. Винних треба покарати. А далі вже є нюанси. І питання в тому, чи є в Куркова переконливі аргументи, щоб довести західній аудиторії, що Гессен не права. Якщо є – я за таку дискусію.
Є інша точка зору – росіян треба кенселити й просто усунути з публічного простору як спікерів. Мені цей підхід спершу здавався зовсім неробочим. По-перше, щоб так себе поводити, треба бути певним, що на наші ультиматуми "ми або вони" обиратимуть нас. Друге – західний світ трохи інший. Вони завжди за діалог. Така категорична позиція їх відштовхує.
Але, у принципі, цей підхід теж може бути ефективним. Для цього треба так само пояснювати всьому світові, чому хороші росіяни не праві, але не говорити з ними. Це взагалі дуже зухвала штука, шансів на успіх небагато, але результат може бути кращим. Питання в тому, що ми не надто багато розказуємо, що не так із росіянами. З ними, а не з Путіним. Ми досі не донесли, що російський спорт не поза політикою, а плоть від плоті режиму. Ми не пояснили, що актори з Росії, які досі не виїхали, – просто пропагандисти, бо жодного разу не відкрили рота про злочини влади й беруть у неї гроші. Таких прикладів багато. І поки ми не закрили всіх цих дірок, наші ультиматуми звучатимуть не надто переконливо.
І про конкретні претензії до частини росіян, які вважають, що вони за мир. Є така російська журналістка Єлизавета Осетинська. Це Bell і колись – Forbes. Давно виїхала, живе на Заході, нещодавно отримала запрошення викладати в якомусь західному виші. В інтервʼю з Ходорковським вона говорила про підтримку України. Ходорковський сказав, що Україні треба допомагати зброєю, бо росіян можна зупинити лише так. На це Осетинська надзвичайно здивована перепитала: "Серйозно?" Малося на увазі, що це ж про вбивати росіян. Вона сказала, що не розуміє, як таке можна казати й робити. Це звучало дуже категорично. Тобто на всю свою аудиторію людина фактично закликала не допомагати українській армії. Вона поставила під питання патріотизм Ходорковського, бо він лобіював зброю для України.
Якби я потрапила на дебати з нею, я б попросила уявити її типову для України сцену. Вона зі своїм зовсім маленьким сином сидить вдома біля телевізора. У квартиру завалюється троє росіян у формі. Дитина, злякавшись, починає кричати. Один із росіян стріляє в дитину. Вона замовкає. Тіло відкидають, а її ґвалтують. Довго. Жорстко. Потім її не добивають, а просто йдуть. Бо їм усе одно. Дитину вбили, бо вона б просто заважала ґвалтувати. Росіяни йдуть в інші квартири. А вона лишається.
Що б ви, Єлизавето, сказали жінці, яка б через місяць-два по телевізору сказала: "Але ж не можна давати гроші на вбивство наших людей (оцих, які вбили вашого сина). Так, вони не праві, але це наші люди"?
Я хочу, щоб Осетинська не мала права поширювати такі злочинні думки. Щоб вона не мала права викладати в демократичних країнах. Але для цього треба розказати, що з нею не так. І я б розказувала.
Джерело: Катерина Коберник / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
