+14 Київ
10 років російському вторгненню в Грузію. Сьогодні ми виводимо наш 2014-й із 2008-го, але будьмо чесними. Скільки з нас тоді сприймали російсько-грузинську війну як предтечу російсько-української?
30% українців уважали агресором у тій війні Грузію. 25% – Росію. Провину на обидві сторони покладало 20%. Це дані опитування Центру Разумкова, проведеного в серпні 2008-го. Ілюстративно, правда?
За рік і трошки – у січні 2010-го – у другий тур українських президентських виборів вийдуть люди, у програмі яких "грузинського контексту" просто не було. І річ тут не тільки у фігурах Тимошенко і Януковича. Зрештою, передвиборчі штаби працювали від суспільного запиту. А в тій Україні запиту на оборону не було.
Заклики годувати армію сприймали як алармізм. Заклики готуватися до оборони – як паніку. Контекст військово-морських навчань у Чорному морі залишався незмінним – відбиття атаки "третьої держави" і боротьба з НЗФ. Під незаконними збройними формуваннями мали на увазі кримських татар. А Чорноморський флот РФ, за легендою навчань, проходив як союзник.
Російсько-грузинська війна і правда була предтечею російсько-української. Тільки зовсім з іншим змістом. Ми нарікаємо на короткозорість союзників. На їхню беззубість. На неготовність адекватно оцінювати ризики. Але 10 років тому ми поводилися точно так само.
Ми скаржимося, що вторгнення в нашу країну не привело до тотальної ізоляції агресора. Що світ і далі торгує з Москвою. Купує її газ і продає все інше. Але хіба ми самі готові були захищати грузинський суверенітет ціною українських прибутків?
Ми засуджуємо моральний релятивізм. Вимагаємо не зрівнювати відповідальність агресора й жертви. Але де була наша принциповість у 2008-му? І я теж не був винятком. А тому кожна річниця російсько-грузинської війни – це для мене нагадування про те, як змінився я сам.
Утім, у тієї війни є і ще один урок. Грузія не була частиною "русского мира" – у тому вигляді, у якому заведено говорити стосовно України. Своя мова. Своя церква. Свої власні історія, культура і традиції. Дистанція між грузинами та росіянами значно наочніша – і залишає менше простору для розмов про "одиннарод". Проте від вторгнення все це не змогло захистити.
Бо і мова, і церква, і ідентичність – це важливі умови, але недостатні. Вони можуть ускладнити завдання агресору, але не зупинити. Бо імперія вимірює свої апетити не культурними відмінностями, а потенційними витратами.
А тому зупинити чужу армію може лише власна. А ось від ідентичності цієї армії залежить те, чи буде вона готовою відкривати вогонь.
Доведено Кримом.
Джерело: "Крим.Реалії"
Опубліковано з особистого дозволу автора
