-1 Київ
І іще один момент щодо відносин Україна – НАТО на фоні тез президента для каналу НВО.
Чомусь коли думав над цим всім, то відразу згадуєш, як самому важко назовні коментувати тематику Україна – НАТО. Коли журналісти ставлять питання із приводу наших перспектив, то дуже важко бути одночасно об'єктивним в оцінках (чесність із собою), а з іншого боку – не дати ґрунт для зради чи песимізму (від того ніхто, окрім РФ, не виграє).
Справді, чому ми не в НАТО – треба ставити питання собі перш за все. Є купа індексів, які показують, що по політичній й економічній модернізації нам іще багато працювати. Хоча можна й без купи індексів, сам стан економіки – найкращий індикатор справ.
Але й з боку НАТО є елемент лукавства певного. Це оці тези про те, що Україна – важливий партнер, двері відкриті, і ніяка третя сторона, окрім Альянсу й нас, не стоятиме на заваді. Ок, Україна не ідеальна й відстала від Грузії за відповідними питаннями. Але от приклад Грузії, якій теж ой як важко отримати ПДЧ, незважаючи на всі перетворення, – гарний доказ подвійного дна у відповідних тезах до певної міри. Того, що не лише в нас проблема, але й в іншої строни, у якої абревіатура ПДЧ, коли мова йде про Україну чи Грузію, взагалі чогось не викликає позитивні емоції.
Альтернативи інтеграції в НАТО немає. Інші моделі гарантування безпеки себе дискредитували. Але й вдавати, що все добре або що буде легко, теж не варіант.
Ми пройшли вже стадію партнерства із розширеними можливостями, і нас чекає непростий діалог про те, за яких умов можемо починати серйозні розмови про ПДЧ – бо є, з одного боку, Конституція України й Стратегія національної безпеки, а з іншого – рішення Бухарестського саміту НАТО й засідання очільників МЗС НАТО грудня 2008-го.
Діалог буде дуже важкий. Бо, знову ж, самі розмови про ПДЧ викликають із того боку гостру алергічну реакцію. Але говорити треба – і, як на мене, найкраще було б погодити в кожній зі сфер по два-три кроки на наступні два-три роки, виконання яких вивело б нас на діалог про ПДЧ безпосередньо. Річна національна програма, де більше ніж 170 статей, яку мало хто й осилити може, нас не виведе до цього.
І це має бути документ найвищого рівня із підписами сторін. Щоб, з одного боку, можна було всередині тиснути робити реформи. А з іншого – були для України певні гарантії з боку НАТО, а не лише загальні фрази.
Джерело: Mykola Bielieskov / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
