+11 Київ
"Я був старшим бараку, який підірвали. Я знаходився в самому бараці, посередині спав. Пам'ятаю, що прокинувся від того, що за територією вибух пролунав. Ми ще подивилися, чи вікна не повибивало, чи хлопці всі цілі, чи не попадало зверху. А це було дуже часто, бо у противника було дуже багато вогневих артилерійських засобів біля Оленівки. І вони регулярно гатили звідти, бо розуміли, що наші у відповідь не будуть стріляти. Подумали: "Ну гупнуло – і гупнуло". Лягли спати. І потім я вже прокинувся від того, що жарко. А я спав якраз посередині на другому ярусі. І якщо дивитися фотографії – там металочерепиця, що посередині висить із криші, якраз у моє ліжко вдарилася. Прокинувся від того, що опіки в мене були численні й тіло повністю було в осколкових пораненнях. Зіскочив. Вогню дуже багато було, крику..." – розповів Дмитрик.
За його інформацією, в Оленівці тоді було 193 українські полонені, приблизно 60 із них загинули. Він наголосив, що жертв могло бути більше, але українські військові, самі поранені, витягували побратимів.
"Я бачив, як наші у вогонь заскакували, щоб витягнути хлопців. Бо ми ж закриті були. Вони нас закрили, а охорона втекла, коли був вибух. І ми кричимо: "Витягуйте хлопців!" Хто був більш-менш ходячий, витягували інших. Є відео, де тіла біля бараку лежать, – це наші хлопці повитягували... Деякі згоріли, на жаль. Ми фізично не могли, бо був вибух і дуже велика щільність ліжок, і вони тупо переплелися. Наприклад, ми з хлопцями двох витягнули, але вже в нас була така велика кровотеча, що почали свідомість втрачати. Після того ми зробили дірку в сітці й почали просити медичної допомоги: "Дайте хоч перемотатися". Бо всі на собі рвали футболки – треба було кровотечі позупиняти. Ми тоді підійшли до зовнішньої огорожі – вони почали стріляти в повітря: "Не підходьте. Усі на асфальт!" – розповів Лемко.
Він зазначив, що десь за годину чи півтори прийшли українські полонені медики, які змогли стабілізувати деяких поранених. І лише ближче до ранку по поранених приїхали росіяни.
"Наші хлопці, які могли переміщатися, брали важких, виносили. Там стояв заступник старшого з документами й перевіряв по особах. І коли вони розказують, що не знають, скільки людей загинуло, – це фікція. Вони все знають. Коли мене виносили (а в мене обличчя було обгорівше й у крові), той старший каже: "Майоре, то ти?" – "Ну я". – "О, вижив. Красавчик". І запакували нас у КамАЗи, як ту скотину. Напхали, накидали. Лежачі поранені хлопці. Водій жене, хлопці так літають... Це жах був. У першому КамАЗі загинули хлопці", – наголосив азовець.
Він вважає, що у школі треба на предметі "Історія України" робити акцент на таких моментах, щоб діти розуміли, що "це не братній народ".
"Який братній? Я недавно говорив в одному інтерв'ю про теракт в Оленівці: це треба вивчати у школі, показувати як приклад, що ці люди нічого не жаліють. Просто взяти 200 чоловік підірвати… [Чому вони це зробили?] Я це говорив одному гереушнику. Кажу: "Навіщо ви це зробили?" Він сказав, що "є речі, які навіть не ми вирішуємо", – сказав Дмитрик.
За його словами, гереушник визнавав, що підривала полонених саме Росія.
"Більшість із них розуміли, хто це зробив. Один навіть не хотів у це вірити сам. В очах видно було, що дехто не жалів", – додав азовець.
