+2 Київ
Цікаве спостереження в міжнародній реакції на війну в Україні: безліч країн, які не входять до так званого Заходу, роздратовано екстраполюють ситуацію на себе.
І це не просто забаганка окремих лідерів, це системний тренд.
Наприклад, в арабських та мусульманських країнах щосили критикують Європу та США за те, що вони без проблем приймають колосальну кількість українських біженців, тоді як сирійців, афганців, іракців, лівійців, африканців та інших ігнорують або намагаються відфутболити. У цьому вони вбачають ознаки расизму та подвійних стандартів.
Коли США та європейські партнери критикували Індію за те, що вона купує російську нафту, їхній глава МЗС порадив їм подивитися в дзеркало й зазначив, що "Індія купує стільки нафти у РФ за місяць, скільки Європа за пів дня".
Коли порушують питання засудження Росії за порушення прав людини, дискримінацію, масові вбивства, в Індонезії, Малайзії, Пакистані, Ірані та інших країнах іноді можна почути, що, мовляв, а де ви були, коли під таким самим кутом обговорювали ситуації в Палестині, Сирії, Ємені, Афганістані.
Коли США оголосили про виділення Україні пакету військової допомоги на суму $33 млрд, президент Мексики нагадав США про їхню обіцянку виділити гроші на розвиток країн Центральної Америки, щоб зупинити потоки біженців. "Ми просимо їх поквапитися. Вашингтону знадобилося лише два дні, щоб затвердити допомогу Україні на суму $33 млрд. А $4 млрд, які вони обіцяли Центральній Америці, не можуть затвердити вже чотири роки".
Спадкоємний принц Саудівської Аравії Мухаммед бін Салман нещодавно зневажливо говорив, що йому "однаково", розуміє Байден його меседжі чи ні. Колишній начальник саудівських спецслужб Туркі бін Фейсал у відповідь на критику Саудії за відмову збільшувати видобуток нафти прямо звинуватив США у їхніх власних енергетичних проблемах і заявив, що Ер-Ріяд не буде інструментом у їхніх руках чи причиною нестабільності цінової політики.
Загалом тема "західного лицемірства" та "західної фальшивості" з початком війни в Україні вибухнула цілим валом коментарів та матеріалів навіть в англомовних медіа, підживлюючи антизахідні настрої в багатьох незахідних країнах.
На Сході та Півдні впевнені (і ця впевненість стала ще сильнішою з початком війни в Україні), що в основі політики країн ЄС та США лежать зовсім не ідеалістичні моральні орієнтири чи цінності, а звичайна real politik, яку вони після закінчення Другої світової війни вирішили приховати під обгорткою ціннісної риторики. А якщо все це "виявилося" брехнею, то до чого розшаркування та формальності? Мовляв, розмовляймо відверто і прямо, без того, що в незахідних країнах вважають ухилянням і марнуванням часу.
І найцікавіше: що більше Захід чинить тиск на лідерів Саудівської Аравії, ОАЕ, Індії, Пакистану, Індонезії, Малайзії, Китаю, Мексики та інших країн, то принциповішими ті стають у своєму бажанні показати, що вони не робитимуть того, що їм кажуть. Принаймні не просто так.
Демонстративна непокора Заходу видається дедалі відкритішою й поширенішою, а для деяких амбітних націоналістичних лідерів, які мріють зробити свою країну "знову великою", це навіть своєрідний спосіб легітимізації та самоствердження на світовій арені.
Усе це, напевно, було б не таким важливим, якби не відбувалося в умовах війни в Україні, яка без перебільшень увігнала нинішню систему міжнародних відносин у серйозну кризу.
Розкол між умовним Заходом та умовним Сходом, між глобальною Північчю та глобальним Півднем є дуже відчутним. Звісно, не війна в Україні його породила, але вона роз'ятрила цю рану з новою силою.
Звісно, це не означає розриву відносин між Заходом і Сходом або ж того, що незахідні країни допомагатимуть РФ у нашій війні. Ні, звісно. Але в мене стійке відчуття, що саме під тінню цього розколу в довгостроковій перспективі розвиватимуться відносини між Заходом і рештою, а також формуватиметься новий баланс сил у світі.
Джерело: Iliya Kusa / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
