+1 Київ
Тривога і жаль... Лише нещодавно говорив із [літературознавцем] Миколою Григоровичем Жулинським, він журився, що відійшли у вічність [колишній предстоятель Української греко-католицької церкви] Любомир Гузар, [філософ] Мирослав Попович, [режисер і сценарист] Лесь Танюк. Розповів, як важко вже говорити Івану Федоровичу... Каже, так важко на душі, бо йде його покоління. З усіма ними і я прийшов в українську політику, тоді їм було стільки, як мені зараз.
Пригадую одну розмову з Іваном Драчем. Кінець 2000 року, чергова криза, Україна як держава була на межі існування. Він казав про те, що завжди в житті в таких ситуаціях треба шукати компроміс. "Ніколи не займай крайньої позиції, тому що це може привести до біди", – застерігав мене молодого.
Насправді втрата цих титанів – це втрата здорового глузду нації. Про це писала Ліна Костенко у вірші "Умирають майстри": майстри йдуть, а підмайстри "іще не зробились майстрами". Натомість приходять "якісь безпардонні пронози".
Ми втратили майстра, поводиря. Він умів оспівувати і перемоги, і навіть трагедії, але завжди дивитися в майбутнє. Хочеться згадати його "Чорнобильську Мадонну":
"Я заздрю всім, у кого є слова.
Немає в мене слів. Розстріляні до слова.
Мовчання тяжко душу залива.
Ословленість – дурна і випадкова".
Джерело: Роман Безсмертний / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
